Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Державної податкової інспекції у м. Рівне до ОСОБА_1, Першої Рівненської державної нотаріальної контори, треті особи: Рівненська міська рада, ОСОБА_2 - про визнання права власності на спадкове майно, виселення, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівне на рішення Рівненського міського суду від 3 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2007 року,

У лютому 2003 року Державна податкова інспекція (далі - ДПІ) у м. Рівне, правонаступником якої була Рівненська об'єднана ДПІ, звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, Першої Рівненської державної нотаріальної контори, треті особи: Рівненська міська рада, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, виселення, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину.

Позивач посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 1992 року квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент смерті власника квартири спадкоємців першої та другої черги згідно з ЦК Української РСР (1540-06) не виявлено, а тому на підставі ст. 555 зазначеного Кодексу спадкове майно за правом спадкоємства повинно перейти до держави.

Після доповнень і уточнень позовних вимог, позивач просив визнати за ним право власності на зазначену квартиру та валютний вклад, що знаходиться в Рівненській філії КБ "Приватбанк", виселити ОСОБА_1 з квартири без надання іншого жилого приміщення, зобов'язати Першу Рівненську державну нотаріальну контору видати свідоцтво про право власності на спадкове майно.

Рішенням Рівненського міського суду від 3 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ДПІ у м. Рівне посилається на незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції й апеляційний суд, погоджуючись з ним, застосували до спірних правовідносин п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року і ст. 1277 цього Кодексу та виходили з того, що з 1 січня 2004 року право вимоги за даним спором належить не ДПІ у м. Рівне, а Рівненській міській раді та її органам.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року цей Кодекс набрав чинності лише з 1 січня 2004 року та того ж дня визнано таким, що втратив чинність, ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.

Як убачається з матеріалів справи, спадщина відкрилася до 1 січня 2004 року, позов ДПІ у м. Рівне подано до суду у лютому 2003 року, тобто під час дії ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року. При цьому, правовими підставами позову було визначено ст. ст. 524, 555 зазначеного Кодексу 1963 року. Отже, позивач скористався своїм правом на захист інтересів у суді та реалізував його до набрання чинності ЦК України (435-15) 2004 року.

Ураховуючи наведене та обставини справи, Прикінцеві та перехідні положення Кодексу не можуть застосовуватися до даних правовідносин. У зв'язку з цим, судам необхідно було застосовувати чинне на час виникнення спірних правовідносин та подачі позову законодавство, зокрема, відповідні норми ЦК Української РСР (1540-06) 1963 року.

Проте суди зазначеного не врахували та неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на наведене судові рішення підлягають скасуванню з підстав, визначених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргою Державної податкової інспекції у м. Рівне задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 3 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 12 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.