Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Барсукової В.М., Луспеника Д.Д.,

Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Севастопольської міської дирекції Національної акціонерної страхової компанії (далі - НАСК) "Оранта" про стягнення суми страхового відшкодування, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 28 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 5 липня 2007 року,

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 29 червня 1988 року до листопада 2005 року він працював на посаді слідчого в особливо важливих справах військової прокуратури Військово-Морських Сил України. Висновком МСЕК від 11 жовтня 2004 року йому встановлено 20% втрати професійної працездатності в результаті захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків. Відповідно до п. 7 Порядку і умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486 (486-92-п) , розмір страхового відшкодування визначається у процентному співвідношенні від ступеня втрати застрахованим працездатності до десятирічного грошового утримання застрахованого за останньою посадою, яку він займав, що в грошовому еквіваленті складає 94 550, 64 грн. Однак, Севастопольська міська дирекція НАСК "Оранта" відмовила йому у виплаті вказаної страхової суми у зв'язку з тим, що він проходив службу у військовій прокуратурі та є військовослужбовцем, а тому його страхування має здійснюватись на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (488-92-п) . Просив суд стягнути на його користь з НАСК "Оранта" 94 550 грн. 64 коп. суми страхового відшкодування.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 28 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 5 липня 2007 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 214ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на запитання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення у справі постановлено з порушенням цих норм.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того з того, що оскільки прокурор та інші службовці військових прокуратур є військовослужбовцями, на яких поширюються передбачені законодавством України соціальні гарантії для осіб офіцерського складу Збройних Сил, страхування військових прокурорів повинне здійснюватися згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 488 від 19 серпня 1992 року "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" (488-92-п) . До таких осіб відноситься і позивач. Однак, оскільки останній звернувся до НАСК "Оранта" із заявою про відшкодування йому виплат страхових сум передбачених Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури" від 19 серпня 1992 року № 486 (486-92-п) (далі - Постанова № 486), а не з підстав передбачених вищезазначеною Постановою № 488 (488-92-п) , суд з цих підстав відмовив йому у задоволенні позову.

Однак із такими висновками погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок і умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Згідно з положеннями Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) прокуратура України, до якої належать військові прокуратури, становить єдину систему органів, працівниками яких є військовослужбовці військових прокуратур, які перебувають на посадах прокурорів і слідчих прокуратури.

Обґрунтовуючи рішення положеннями ст. - 46-1 Закону України "Про прокуратуру" суд не врахував змісту цієї норми про те, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) та інших законодавчих актів України, якими встановлені правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, стосується лише тих особливостей, які не можуть бути притаманні проходженню служби іншими працівниками прокуратури, зокрема відмінностей, пов'язаних з наявністю офіцерського звання і порядком його присвоєння, порядком отримання продовольчого та речового забезпечення, обмундирування, надання певних пільг і компенсацій, передбачених саме для військовослужбовців, тощо.

Про необхідність такого застосування цієї норми свідчить і рішення Конституційного Суду України від 25 жовтня 2007 року № 10-рп/2007 (va10p710-07) , в якому зазначено, що прокуратура України становить єдину систему органів, до якої належать і військові прокурори. Порядок та умови обов'язкового державного страхування життя і здоров'я працівників прокуратури встановлені Постановою № 486 (486-92-п) та, що страхувальником при настанні страхових подій згідно з п. 3 цієї постанови є Генеральна прокуратура України. При цьому, Конституційний Суд України зазначає, що держава встановила однакове страхове гарантування життя і здоров'я для всіх осіб, які перебувають на посадах прокурорів і слідчих прокуратури (прокурорів), включаючи військовослужбовців; імовірність страхового випадку і можливий збиток від нього та обсяг відповідальності страховика також пов'язані з перебуванням громадянина України на посаді прокурора.

Крім того, як убачається з матеріалів справи (а.с. 71, 74), підполковника юстиції ОСОБА_1 було направлено для проходження обстеження МСЕК як слідчого в особливо важливих справах відділу нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства військової прокуратури ВМС України.

За таких обставин, які свідчать про те, що судові рішення ухвалені не на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, їх не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 28 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 5 липня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.