Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг та відшкодування моральної шкоди, визнання медичної практики незаконною,

У квітні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 (далі - ПП ОСОБА_2.) про визнання недійсним договору про надання послуг по проведенню діагностичних досліджень, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, визнання медичної практики незаконною.

Зазначала, що 13 вересня 2005 року вона уклала з відповідачем договір про надання послуг по проведенню діагностичних досліджень, відповідно до умов зазначеного договору вона сплатила 98 грн.

14 вересня 2005 року вона отримала результати аналізів з відомостями про наявність в її організмі ряду інфекцій.

Посилаючись на те, що після звернення до шкірно-венерологічного диспансеру наявність зазначених інфекцій у неї не підтвердилася, просила визнати недійсним договір про надання послуг, укладений з відповідачем, стягнути 98 грн. суми, сплаченої нею на виконання договору та 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також визнати медичну практику відповідача незаконною.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково: визнано недійсним договір про надання послуг по проведенню діагностичних досліджень, укладений 13 вересня 2005 року між ОСОБА_1. та ПП ОСОБА_2, стягнуто з ПП ОСОБА_2. на її користь 98 грн. суми, сплаченої на виконання договору, 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, стягнуто з ПП ОСОБА_2. на користь держави 59 грн. 50 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 15 січня 2008 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2007 року змінено: стягнуто з ПП ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 2 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ПП ОСОБА_2. просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1. суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що договір про надання послуг по проведенню діагностичних досліджень, укладений з порушенням вимог закону, оскільки тест системи, за допомогою яких проводилися дослідження, не були зареєстровані та внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення і не дозволені для застосування в медичній практиці.

Та, крім цього, неналежним виконанням договору про надання послуг позивачці завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Судами встановлено, що 13 вересня 2005 року між ОСОБА_1. та ПП ОСОБА_2 був укладений договір про надання послуг по проведенню діагностичних досліджень.

За договором про надання послуг відповідач зобов'язався надати позивачці послуги по проведенню діагностичних досліджень, а ОСОБА_1. зобов'язалася оплатити зазначену послугу.

14 вересня 2005 року ПП ОСОБА_2. видав ОСОБА_1. довідку про результати проведеного діагностичного дослідження.

Загальні підстави визнання правочину недійсним визначені ст. 215 ЦК України.

Недійсність правочину може наступити лише за певні порушення закону.

Ухвалюючи рішення про визнання укладеного сторонами договору недійсним суд, на порушення ст. 214 ЦПК України, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Крім того, суд не з'ясував обставин укладення договору, не проаналізував суть зобов'язання, що виникли між сторонами згідно з договором, та не перевірив, чи відповідає суть такого зобов'язання ст. 901 ЦК України.

Поза увагою суду залишилася і та обставина, що ОСОБА_1. у листопаді 2005 року зверталася в суд із позовом до ПП ОСОБА_2. про визнання договору про надання послуг недійсним, відшкодування збитків та завданої моральної шкоди.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 7 лютого 2006 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 11 травня 2006 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. було відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відшкодування моральної шкоди як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що така відповідальність передбачена ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

При цьому суди не врахували, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 5 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає право споживача на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли така заподіяна небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією.

Виходячи з наведеного, посилання судів на ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" як на підставу задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди є помилковим, оскільки зазначена норма встановлює судовий порядок розгляду справ про захист прав споживачів, передбачаючи серед іншого можливість одночасного вирішення судом питання щодо відшкодування моральної шкоди при задоволенні вимог споживача про захист його прав, а не встановлює підстави для задоволення такої вимоги.

Суд апеляційної інстанції на порушення ст. 303 ЦПК України не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення, належним чином не перевірив обґрунтування наведених в апеляційній скарзі доводів і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України,

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 29 жовтня 2007 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 15 січня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.