Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування жилого будинку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 січня 2007 року,

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належав будинок по АДРЕСА_1.

Через складності у сім'ї батьків, оскільки її батько - ОСОБА_2, і мати - ОСОБА_3, не могли проживати в одній квартирі - по АДРЕСА_2 у м. Запоріжжі, вони з батьком домовилися, що вона віддасть йому свій будинок, а він їй - частину зазначеної квартири.

У зв'язку з цією домовленістю, 18 квітня 2003 року вона уклала з батьком договір дарування свого будинку. Однак, відразу переоформити квартиру на її ім'я було неможливо через відсутність правовстановлюючих документів на ім'я відповідача, тому вони домовилися про переоформлення частини квартири відразу після отримання батьком відповідних документів.

Ухвалою суду від 9 березня 2005 року затверджено мирову угоду та визнано за відповідачем право власності на частину вказаної квартири.

Проте, оформити на неї частину квартири ОСОБА_2 відмовився.

У зв'язку з наведеним, посилаючись на ст. 56 ЦК Української РСР, просила визнати договір дарування будинку недійсним.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 січня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень й ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Частинами 2, 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) установлено, що під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Правила ст.56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується до мотивів укладення угоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись з ним, виходили з наступного.

На підставі договору дарування від 9 квітня 1994 року відповідач подарував позивачці спірний будинок.

ОСОБА_1 18 квітня 2003 року подарувала спірний будинок ОСОБА_2. (а.с. 5).

Ухвалою Коммунарського районного суду м. Запоріжжя від 9 березня 2005 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_2. і ОСОБА_3, визнано право власності на частину вказаної квартири за кожним з них тощо.

Згідно з показаннями свідків їм було відомо про те, що сім'я ОСОБА_2 розпалася, після оформлення договору дарування спірного будинку в 2003 році відповідач постійно проживає в цьому будинку, умови, на яких відповідач набув указане майно, їм не відомі.

Ураховуючи те, що правила ст.56 ЦК не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди, та встановлені судами обставини справи, вони дійшли правильного висновку, що позивачка не надала достатніх доказів наявності підстав для визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок помилки.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі рішення - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 січня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.