Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до філії "Херсонського центрального відділення Промінвестбанку", третя особа - приватний нотаріус Воєводіна І.М., про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, визнання свідоцтва про право власності незаконним, за касаційною скаргою АКПБ "Промінвестбанк" в особі філії "Херсонського центрального відділення Промінвестбанку" на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 6 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 жовтня 2005 року,

У травні 2004 року ОСОБА_1 пред'явила в суді позов до філії "Херсонського центрального відділення Промінвестбанку" про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, визнання свідоцтва про право власності незаконним і його скасування.

Зазначала, що 30 квітня 1998 року між Херсонським головним відділенням Промінвестбанку та приватною фірмою "Аквамарин" було укладено кредитний договір № 02-22/26-98, відповідно до якого банк надав фірмі кредит на суму 320 тис. грн. строком до 30 жовтня 1998 року. Договір від імені приватної фірми "Аквамарин" було підписано директором ОСОБА_2, який є її чоловіком.

У забезпечення виконання зазначеного договору 30 квітня 1998 року між тими ж сторонами було укладено договір застави майнових прав № 02-16/80-98, а 8 вересня 1998 року - укладено договір про заставу нерухомого майна (іпотеку) від 8 вересня 1998 року № 05-14/12-М, відповідно до якого предметом застави став будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності їй та ОСОБА_2

Посилаючись на те, що кредитний договір і договір застави були укладені з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим позивачка просила визнати їх недійсними, а також визнати незаконним свідоцтво про право власності на вказаний будинок від 6 квітня 2004 року, яке видане філії "Херсонського центрального відділення Промінвестбанку".

Крім того, зазначала, що, даючи згоду на укладення чоловіком договору застави, вона діяла під впливом помилки, угода укладена внаслідок обману, на вкрай невигідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин.

З підстав ст. ст. 48, 56, 57 ЦК УРСР просила позов задовольнити.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 6 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 5 жовтня 2005 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними кредитний договір від 30 квітня 1998 року № 02-22/26-98, укладений між Херсонським головним відділенням Промінвестбанку та приватною фірмою "Аквамарин", і договір про заставу нерухомого майна (іпотеку) від 8 вересня 1998 року № 05-14/12-М, укладений між Херсонським головним відділенням Промінвестбанку та ОСОБА_2 Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 від 6 квітня 2004 року, видане Херсонському центральному відділенню Промінвестбанку.

У касаційній скарзі АКПБ "Промінвестбанк" в особі філії "Херсонського центрального відділення Промінвестбанку" просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив з їх доведеності.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням вимог ст. ст. 15, 30, 40, 62, 202 ЦПК України 1963 року без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки зібраних доказів, з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України 1963 року усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що оспорювані ОСОБА_1 угоди укладено між юридичними особами, вона не є стороною в цих угодах, яким чином вони торкаються її прав, суд у рішенні не зазначив.

Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) (далі - Постанова), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Визнаючи недійсними угоди з підстав ст. 48 ЦК УРСР, на порушення вимог ст. ст. 202, 203 ЦПК України 1963 року та роз'яснень, що містяться в п. 5 вищезазначеної Постанови, суд у рішенні не посилався на нормативні акти, вимогам яких угоди не відповідають.

Крім того, згідно зі ст. 137 ЦПК України 1963 року підставами позову, які відповідно до ст. ст. 103, 203 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Однак у порушення зазначених вимог закону суд першої інстанції належним чином не з'ясував у позивачки правові підстави заявленого нею позову.

Відповідно до ст. 102 ЦПК України 1963 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи. Прийнявши та розглянувши позов до філії "Херсонського центрального відділення Промінвестбанку", суд не з'ясував, чи є зазначена філія юридичною особою.

Поза увагою суду залишились і вимоги ст. ст. 71, 80 ЦК УРСР відповідно до яких загальний строк позовної давності встановлено в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Проте рішення суду не містить будь-яких висновків щодо поважності пропуску позивачкою строку позовної давності.

Зазначені порушення норм процесуального права залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на викладене судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 6 липня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 жовтня 2005 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.