Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником 42/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1. Іншими 58/100 частинами будинку є власник ОСОБА_2, котрий без його дозволу та згоди побудував на льоху господарську споруду, що перешкоджає проходу до льоху, не дає можливості використовувати його в особистих цілях. Крім того, ОСОБА_2 приватизував належну йому частку земельної ділянки, проте в порушення його власності постійно користується його подвір'ям, руйнує його та ніякої компенсації за це не сплачує. На неодноразові звернення щодо припинення порушення його права власності відповідач не реагує. Протиправними діями відповідача йому також завдана моральна шкода. Просить суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та заборонити ОСОБА_2 проїзд і прохід по належній йому на праві власності земельній ділянці, а також стягнути на його користь 15000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Славутського міськрайонного суду від 16 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2007 року рішення Славутського міськрайонного суду від 16 травня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили із того, що облаштувати окремий прохід та проїзд до господарських будівель відповідача неможливо. Для проїзду до належних відповідачу будівель та споруд слід встановити земельний сервітут по безперешкодному проходженню ним через земельну ділянку позивача. Проте договір про встановлення земельного сервітуту не укладено, і з такою вимогою сторони до суду не зверталися.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Судом встановлено, що право позивача, як власника спірної земельної ділянки порушується відповідачем - він без його згоди використовує його частку земельної ділянки на власний розсуд.

Висновки суду про те, що позивач за встановленням земельного сервітуту щодо користування своєю земельною ділянкою також не звертався є такими, що не відповідають положенням ст.ст. 401- 403 ЦК України та ст.ст. 98, 100 ЗК України.

Згідно цих норм, право на земельний сервітут встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення - власника земельної ділянки, на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

Як встановлено судом, з вимогою про встановлення земельного сервітуту відповідач до позивача не звертався і не бажає цього робити, та всупереч його волі, використовує його земельну ділянку на власний розсуд. Тому позивач і просив суд здійснити захист свого права власності від цієї неправомірної поведінки відповідача.

Проте, суди не навівши правових обґрунтувань та у порушення норм матеріального права безпідставно залишили вимоги позивача без задоволення.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Славутського міськрайонного суду від 16 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.