Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Головуючого - Яреми А.Г.,

Суддів: Балюка М.І., Мазурка В.А.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Пісочнянської сільської ради про визнання права власності на частину будинку, земельної ділянки, земельного та майнового паїв, скасування рішень сільської ради, реєстрації правовстановлюючих документів, Державного акта на право приватної власності на землю, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спадкового майна,

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Пісочнянської сільської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету сільської ради, Державного акта на право приватної власності на землю та визнання права власності на частину будинку, посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_1 в с. Черниця Миколаївського району належав їх з відповідачкою бабі - ОСОБА_4 31 січня 1995 року ОСОБА_4 склала заповіт на усе своє майно на його та ОСОБА_2 користь; ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла, він фактично прийняв спадщину. В листопаді 2002 року йому стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради № 30 від 20 вересня 1996 року право власності на увесь будинок оформлено за відповідачкою, чим порушеного його права, крім того 11 листопада 2002 року на підставі незаконного рішення сільської ради від 30 грудня 1994 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 232 га по АДРЕСА_1 у с. Черниця.

Позивач просив скасувати рішення виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради № 30 від 20 вересня 1996 року, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, виданий відповідачці 11 листопада 2002 року, визнати за ним право власності на частину будинку АДРЕСА_1 в с. Черниця Миколаївського району Львівської області.

Згодом ОСОБА_1 уточнив та доповнив позов, зазначивши, що з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, так як не знав про існування заповіту до квітня 2003 року, просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради № 30 від 20 вересня 1996 року в частині оформлення ОСОБА_2 права власності на будинок, визнати незаконними та скасувати свідоцтво ОСОБА_2 про право власності на будинок, проведену реєстрацію права власності ОСОБА_2, визнати за ним право власності на частину будинку АДРЕСА_1 в с. Черниця, визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю, виданий відповідачці 11 листопада 2002 року, визнати за ним право власності на частину земельної ділянки загальною площею 0, 232 га, визнати незаконними та скасувати сертифікати на земельний пай розміром 2, 07 га, що належав ОСОБА_4, оформлені на імя ОСОБА_2, визнати за ним право власності на частину земельного паю, а також майнового паю в КСП ПАФ "Світанок", що належав ОСОБА_4

ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні будинком, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перешкоджає їй користуватися власністю.

ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спадкового майна, посилаючись на те, що на час смерті її матері ОСОБА_4 вона мала право на обов'язкову частку спадщини незалежно від змісту заповіту й фактично прийняла спадщину.

Рішенням Миколаївського районного суду від 16 січня 2007 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, в задоволенні позову Данчевської О.В. відмовлено; постановлено поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду, скасувати рішення виконавчого комітету Пісочнянської сільської ради № 30 від 20 вересня 1996 року в частині оформлення ОСОБА_2 права власності на будинок АДРЕСА_1 в с. Черниця, визнати недійсним запис про реєстрацію її права власності на будинок, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину будинку АДРЕСА_1 в с. Черниця, визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на будинок ОСОБА_2 від 19 квітня 1997 року, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 232 га, виданий ОСОБА_2 11 листопада 2002 року, визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0, 232 га у с. Черниця та на частину майнового паю ОСОБА_4 у КСП ПАФ "Світанок"; у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, постановлено також зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1 в с. Черниця.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з уточненням резолютивної частини рішення щодо визнання частково незаконним рішення Пісочнянської сільської ради від 30 грудня 1994 року та покладення на Пісочнянську сільську раду обов'язку по видачі ОСОБА_1 Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та свідоцтва про право власності на майновий пай.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 таОСОБА_3 просять скасувати ухвалені в справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд керувався статтями 328, 1216 ЦК України та виходив із того, що до складу спадкового майна входять будинок АДРЕСА_1 в с. Черниця, земельна ділянка та майновий пай, заповіт ОСОБА_4 не змінено та не скасовано, тому правомірні вимоги ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду й визнання за ним права власності на частину спадкового майна, а несвоєчасне звернення за оформленням спадщини не позбавляє спадкоємця права порушувати питання про прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Згідно статей 548, 549 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 550 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Разом з тим, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно частин 1, 3 статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, не з'ясував чи була прийнята спадщина після смерті ОСОБА_4 будь-ким із спадкоємців, нормами якого закону врегульовано правовідносини сторін щодо спадкування, а відтак не встановив та не зазначив у рішенні правових підстав визнання за ОСОБА_1 права власності на майно.

Також з огляду на положення як статей 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, так і статей 1270, 1272 ЦК України 2003 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, а саме вчинив певні передбачені законом дії, які свідчать про його волевиявлення на прийняття спадщини. В протилежному випадку спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину, і може порушувати питання лише про продовження строку для прийняття спадщини (в разі застосування статті 550 ЦК УРСР 1963 року) чи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

За таких обставин безпідставним є висновок суду про те, що несвоєчасне звернення ОСОБА_1 за оформленням спадщини не позбавляє його права порушувати питання про визнання права власності на спадкове майно.

Питання продовження ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини судом не вирішувалося, хоча зазначені вимоги були ним заявлені в позові, а ОСОБА_2 заперечувала проти позову й зазначала, що йому було достовірно відомо про заповіт, однак він не прийняв спадщини.

Крім того до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При розгляді справи суд належним чином не визначився з об'єктами, які входять до складу спадкового майна ОСОБА_4, не перевірив у якому порядку та з яких підстав ОСОБА_2 набула право власності на будинок та земельну ділянку, не встановив та не зазначив у рішенні чи мала сама ОСОБА_4 право власності на такі об'єк ти, якими доказами підтверджується право власності спадкодавця, а отже передчасно прийшов до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання у власність в порядку спадкування частини будинку та земельної ділянки.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційних скарг, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін, уточнивши лише його резолютивну частину.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду від 16 січня 2007 року, додаткове рішення цього ж суду від 10 вересня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 19 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.