Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири, поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1,ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ спільного майна та усунення перешкод у користуванні власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 року, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2006 року,

У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він разом із відповідачкою, починаючи з 1993 року до липня 2004 року, проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, у 1995 року обвінчалися та в 1996 році в них народився син - ОСОБА_4. Для проживання їхньої сім'ї його мати подарувала відповідачці двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. У 1999 році з метою поліпшення житлових умов вони продали вказану квартиру та в той же день придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_2; покупцями згідно з договорому є ОСОБА_2, якій належить 5/6 частин, та їхній син, ОСОБА_4, якому належить 1/6 частина. Після погіршення стосунків із відповідачкою остання забрала сина та стала проживати окремо, а в липні 2005 року запропонувала позивачу звільнити квартиру, оскільки вона як власник має намір здавати її в оренду. Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати право власності на 5/12 частин квартири АДРЕСА_2. Також просив стягнути з відповідачки кошти в сумі 141 517 грн. 35 коп., тобто 1/2 частину суми, сплаченої ОСОБА_2 у березні 2004 року за інвестиційним контрактом № 87119 від 25 лютого 2004 року, укладеним між нею та закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Столиця", про будівництво трикімнатної квартири, вважаючи сплачені кошти спільною сумісною власністю.

ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом, уточнивши свої позовні вимоги, просила встановити факт її проживання однією сім'ю зі ОСОБА_1 з 1993 року до 16 серпня 2004 року, оскільки саме з 16 серпня 2004 року вона разом із сином стала проживати на орендованій квартирі окремо від ОСОБА_1, мешкаючи до цього спільно. Крім того, ОСОБА_2 заявила позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_2, посилаючись на те, що ОСОБА_1 змінив замки на вхідних дверях та не впускає її до житлового приміщення. Зазначала, що ОСОБА_1 приховав частину майна, яке є їхньою спільною сумісною власністю, тому просила поділити: земельну ділянку площею 0,34 га, яка знаходиться на вул. Новій

№ 202 у смт Козин Обухівського району Київської області, вартістю 277 938 грн.; автомобіль "Міцубісі Паджеро", номерний знак НОМЕР_1, вартістю 164 049 грн., придбаний на ім'я ОСОБА_1 17 липня 2004 року за біржовою угодою № 401974; вклади на депозитних рахунках: НОМЕР_2 на суму 42 400 грн. у філії АКБ "Імексбанк" у м. Києві; НОМЕР_3 на суму 116 600 грн. у філії АКБ "Імексбанк" у м. Києві; НОМЕР_4 на суму 12 тис. доларів США, що становить за офіційним курсом НБУ 60 600 грн., який відкритий 2 жовтня 2003 року в Шевченківській філії ВАТ КБ "Надра"; а також просила визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений 26 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та його батьком - ОСОБА_3, оскільки вона не надавала письмової згоди на його укладання.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/12 частин квартири АДРЕСА_2. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто кошти в сумі 117 931 грн. 90 коп. як грошову компенсацію за частку в спільному сумісному майні. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_2. Вселено ОСОБА_2 у спірну квартиру. У задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року виправлено арифметичну помилку в цьому рішенні. Абзац третій резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: "Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 141 517 грн. 35 коп. в якості грошової компенсації за частку в спільному майні." Відповідно абзац перший резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: "Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири та поділ спільного майна - задовольнити".

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2006 року залишено без змін рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 року та ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; тощо.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

При ухваленні рішень суди не врахували, що в силу ч. 1 ст. 58 Конституції України (дія законів у часі) норми Сімейного кодексу України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року, та безпідставно визначили спірне майно: квартиру, земельну ділянку, вклади - спільним майном подружжя, не з'ясувавши обставини набуття цього майна, правовідносини, що з цих обставин випливають, та правові норми, що підлягали б застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у вимогах ОСОБА_2 про поділ вкладів, суд виходив із того, що на час розгляду справи депозитні рахунки закриті. При цьому суд не звернув уваги на час закриття цих рахунків і в чиїх інтересах, ким та на що використані кошти, і не вирішив питання про стягнення на користь іншого грошової компенсації, якщо кошти були використані не на спільні інтереси.

Не з'ясовано судами і джерело набуття коштів, внесених у сумі 283 035 грн. 70 коп. за інвестиційним контрактом на будівництво житла, та передчасно зроблено висновок про те, що ці кошти є спільною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1, оскільки не враховано, що положення глави 8 СК України (2947-14) в силу ч. 2 ст. 74 цього Кодексу поширюються тільки на майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки і чоловіка, а не на кошти, джерело набуття яких не з'ясовано.

Передчасним є і висновок суду в частині спору щодо автомобіля "Міцубісі Паджеро", придбаного 17 липня 2004 року.

Відмовляючи в цій частині позову, суд виходив тільки з того, що сторони на цю дату спільно не проживали, не з'ясувавши при цьому джерело коштів на придбання вказаного автомобіля та чи не було його придбано за спільні кошти сторін.

Апеляційний суд, визнавши необґрунтованим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 74 СК України, як підставу вимог і рішення суду, безпідставно залишив це рішення без змін, вважаючи, як і районний суд, що сторони, проживаючи однією сім'єю, надбали спірне майно.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог п. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 року, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.