Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасові виїзди неповнолітніх громадян за кордон за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2007 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про надання в судовому порядку дозволу на перетинання державного кордону ОСОБА_3, 1999 року народження, та ОСОБА_4, 2004 року народження.

У позовній заяві вказувала на те, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від шлюбу мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Її мати, ОСОБА_5, постійно проживає у Франції, має можливість створювати для онуків належні умови для відпочинку, а тому вона, позивачка, декілька разів на рік возить дітей до Франції до бабусі. Проте останнім часом через фактичне припинення шлюбних відносин з відповідачем останній відмовляється давати дозвіл на перетинання дітьми кордону України для виїзду за межі країни.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 18 липня 2007 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2007 р. рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження. Мати позивачки, ОСОБА_5 постійно проживає у Франції. Для виїзду дітей за кордон у Францію потрібна нотаріально завірена згода батька - відповідача ОСОБА_2, але він відмовляється її надати. Тому 18 липня 2007 року районний суд ухвалив рішення про надання дозволу дітям на тимчасові виїзди за межі України без нотаріально посвідченої згоди батька. Одночасно суд зобов'язав ВГІРФО ВМВ УМВС України у Вінницькій області видати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проїзні документи для виїзду за кордон.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 5 липня 2007 року під час розгляду цієї справи надав нотаріально посвідчену згоду на виїзд дітей за межі України до Франції на період з 20 липня 2007 року по 15 серпня 2007 року в супроводі їх матері, ОСОБА_1, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Проте з такими висновками судів погодитися неможна.

Згідно з вимогами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в України громадян України", оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Проїзний документ дитини видається органами внутрішніх справ за місцем проживання дитини. Проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку. Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року (57-95-п) зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 932 від 11 липня 2007 року (932-2007-п) , затверджені Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила).

Згідно з частиною 2 пункту 2-2 Правил, перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадян України (932-2007-п) , які не досягли 16-річного віку, виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється у разі пред'явлення оригіналу або нотаріально посвідченої копії рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Як видно із протоколу судового засідання, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив лише з того, що викладено в позовній заяві, а саме, що у сторін є двоє неповнолітніх дітей, позивачка має намір їх оздоровити у своєї матері, яка проживає у Франції, а відповідач згоди на їх виїзд за кордон не дає.

Проте такі висновки не можна визнати обгрунтованими, оскільки вони зроблені судом без будь-якого дослідження дійсних обставин справи, без з'ясування, в яку країну, і на який термін вимагається надання дозволу, чи не порушуються при цьому безпосередньо права та інтереси дітей, чим викликані заперечення відповідача та чи заслуговують вони на увагу. Ніяких пояснень з цього приводу жодна із сторін в судовому засіданні не давала і в судовому рішенні оцінка їм також не надана.

Рішення апеляційного суду про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову лише з тих підстав, що відповідач після порушення справи в суді надав позивачці нотаріально завірений дозвіл на виїзд дітей за кордон, також не можна визнати обгрунтованим, оскільки це не позбавляло суд обов'язку вирішити спір по суті.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 18 липня 2007 року й Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.