Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання недійсними договору дарування, держаних актів про право власності на землю, заповіту, свідоцтв про право власності на будинок, за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя та про право на спадщину за законом,

У січні 2005 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом посилаючись на те, що з 1961 року вона з покійним чоловіком ОСОБА_7 були внесені в погосподарські книги колгоспного двору, членами якого також були ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Спірний будинок вони будували разом. Після смерті ОСОБА_7 у 1971 році позивачка в установленому законом порядку отримала свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя від 3 квітня 1974 року та свідоцтво про право на спадщину за законом від 3 квітня 1974 року на частину будинку АДРЕСА_1. Після отримання 15 листопада 2004 року дублікатів цих свідоцтв позивачка звернулася до Києво-Святошинського БТІ для реєстрації права власності, однак їй було відмовлено, оскільки право власності на спірний будинок та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_6 та ОСОБА_2 Вказаними документами порушено право власності ОСОБА_1 на частину будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та встановити факт, що будинок АДРЕСА_2, який у 1964 році був розділений на два господарства по АДРЕСА_1, являється одним будинком; що будинок АДРЕСА_2 належав на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_6 та їх сину ОСОБА_8 з дружиною ОСОБА_1; що після смерті ОСОБА_7 у 1971 році та смерті ОСОБА_4 у 1980 році співвласниками будинку в рівних частках по частині стали ОСОБА_1 та ОСОБА_6; визнати частково недійсними: два свідоцтва про право власності на частину будинку АДРЕСА_2, видані на ім'я ОСОБА_6 та визнати їх свідоцтвами, що підтверджують право власності ОСОБА_6 на частину будинку кожне, а разом на частину; Державний акт на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_6, виданий 12 вересня 2000 року Ходосівською сільською радою; визнати недійсними: Державний акт на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_2, виданий 18 лютого 2004 року на земельну ділянку площею 0,2401 га по АДРЕСА_2; заповіт від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_9 та ОСОБА_3 на спадкування частини жилого будинку № 6 та земельної ділянки по АДРЕСА_2; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 3 грудня 2004 року, видане на ім'я ОСОБА_3 на частину будинку АДРЕСА_2 та на частину земельної ділянки розміром 0,1601га; свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 3 грудня 2004 року, видане на ім'я ОСОБА_9 на частину земельної ділянки розміром 0,1601га по АДРЕСА_2 Києво-Святошинського району Київської області.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання недійсними свідоцтв про право власності на частку у спільному майні подружжя та про право на спадщину за законом. Свої вимоги обґрунтовували тим, що свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя та про право на спадщину за законом від 3 квітня 1974 року, видані ОСОБА_1, є спотвореними, так як отримані позивачкою внаслідок введення в оману державного нотаріуса шляхом подання йому сфальсифікованої довідки сільської ради та неправдивої заяви позивачки по прийняття спадщини.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 березня 2008 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2007 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 сксовано. Визнано недійсним заповіт від 24 листопада 2000 року, відповідно до якого ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_9 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному належні їй на праві особистої власності частини будинку та земельної ділянки, в частині будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки. Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 21 лютого 1984 року на ім'я ОСОБА_6 на підставі статті 22 КпШС України в частині будинку АДРЕСА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 лютого 1984 року на ім'я ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 в частині будинку АДРЕСА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 3 грудня 2004 року на ім'я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 в частині 1/8 будинку АДРЕСА_2 з відповідною частиною будівель і споруд та на частину земельної ділянки, площею 0, 1601 га. Визнано недійсним договір дарування будинку та земельної ділянки від 24 листопада 2000 року, відповідно до якого ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар частину будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельну ділянку площею 0, 2401 га, в частині будинку АДРЕСА_2 з відповідною частиною будівель і споруд та земельної ділянки площею 0, 2401 га. Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю від 12 вересня 2000 року, виданий на ім'я ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0, 4002 га. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2004 року, виданий на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2401 га., розташовану в АДРЕСА_2. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 3 грудня 2004 року на частину земельної ділянки площею 0,1601 га, виданого ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_6

У касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За правилами статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись статтями 332, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 25 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.