Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Бучацької міської ради, ОСОБА_2, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Бучацької міської ради про скасування рішення та договору купівлі-продажу в частині, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 13 вересня 2007 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до виконавчого комітету Бучацької міської ради, ОСОБА_2, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2, у частині купівлі-продажу підвалу площею 7,3 кв. м, посилаючись на те, що 26 червня 1991 року між її покійним чолові­ком, ОСОБА_3, і Бучацькою міською радою було укла­дено договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який складався з: коридору площею 4,3 кв. м, кухні площею 13,4 кв. м, кімнати площею 18,1 кв. м, підвалу площею 11,9 кв. м.

13 травня 1992 року між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до якого останній отримав у користування 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, який складався з: коридору площею 10,8 кв. м, кімнати площею 12,8 кв. м, кімнати площею 14,0 кв. м, кімнати площею 18,3 кв. м, ванної кімнати площею 3,8 кв. м, кухні площею 10,7 кв. м, підвалу площею 7,3 кв. м.

Позивачка вважала, що вказаний вище договір є недійсним у частині продажу

ОСОБА_2 підвалу площею 7,3 кв. м, оскільки підвал площею 11,9 кв. м був придбаний її чоловіком за договором купівлі-продажу від 26 червня 1991 року.

Позивачка просила поновити строк позовної давності, посилаючись на те, що про зміст договору від 13 травня 1992 року, укладеного між Бучацькою міською радою та ОСОБА_2, дізналася лише в листопаді 2006 року.

ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, Бучацької міської ради про скасування п. 2.4 рі­шення Бучацької міської ради від 12 лютого 1991 року № 46 "Про затвердження актів оцінки бу­динків і квартир і надання жителям міста дозволу на купівлю державних будинків і квартир" у частині продажу ОСОБА_3 кладової (підвалу) площею 7,3 кв. м та визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 26 червня 1991 року між Буча­цькою міською радою та ОСОБА_3, у частині продажу останньому кладової ( під­валу) площею 7,3 кв. м.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 31 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено на підставі ст. 267 ЦК України - за спливом строку позовної давності, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 13 вересня 2007 року рішення районного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу, постановлену судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази й обставини, які не були предметом дослідження суду, а тому на підставі ст. 305 УПК України справа підлягає передачі на новий розгляд.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Зазначена в ухвалі ст. 305 УПК України не регулює питання цивільного судочинства, а якщо суд мав на увазі п. 2 ст. 305 ЦПК України 1963 року, то на час розгляду справи ця норма втратила дію разом з Кодексом 1963 року.

Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку та передачі справи на новий розгляд визначені ст. 311 ЦПК України, проте таких підстав в ухвалі апеляційного суду не наведено.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, визначено як підставу для скасування рішення і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, які свідчать про те, що апеляційним судом неправильно застосовано процесуальний закон, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 13 вересня 2007 року скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.