Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Національний центр медичних технологій" до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2, Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2006 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року,

У серпні 2006 року ТОВ "Національний центр медичних технологій" пред'явило в суді позов до ОСОБА_1. про визнання правочину недійсним.

Зазначало, що 25 січня 2005 рок між ним та відповідачкою було укладено договір про передачу прав власності на знак для товарів і послуг. Від імені товариства договір підписав ОСОБА_2, який на момент укладення договору був виконуючим обов'язки керівника підприємства.

Відповідно до зазначеного договору всі права власності на знак для товарів і послуг, які випливають зі свідоцтва України на знак для товарів і послуг "ЕСТЕФОРМ" № 46028, були відступлені відповідачці.

15 лютого 2006 року до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг були внесені відомості про передачу прав власності на знак для товарів і послуг "ЕСТЕФОРМ".

Посилаючись на те, що зазначений договір укладено з порушенням вимог закону, оскільки він є удаваним, бо прикриває собою договір дарування, та підписаний неправомочною особою, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2006 року позов ТОВ "Національний центр медичних технологій" задоволено: визнано недійсним договір від 25 січня 2005 року, укладений між ТОВ "Національний центр медичних технологій" та ОСОБА_1; зобов'язано Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України анулювати рішення від 30 грудня 2005 року; стягнуто з ОСОБА_1. на користь ТОВ "Національний центр медичних технологій" 24 грн. 50 коп. судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року рішення районного суду в частині зобов'язання Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України анулювати рішення від 30 грудня 2005 року скасовано, у решті - рішення суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. До касаційної скарги ОСОБА_1. приєднався Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що її розглянуто 8 листопада 2006 року за відсутності відповідачки. Будь-яких доказів про належне її повідомлення про день та час розгляду справи відповідно до вимог ст. ст. 74- 76 ЦПК України в матеріалах справи немає.

Посилання апеляційної інстанції в рішенні на те, що ці доводи відповідачки є безпідставними, оскільки в судовому засіданні 8 листопада 2007 року брав участь її представник, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 74 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Будь-які дані про належне повідомлення представника відповідачки про день та час розгляду справи в матеріалах справи також немає.

З протоколу судового засідання вбачається, що про день розгляду справи йому стало відомо випадково за день до її розгляду, пояснень по суті справи він не давав, а лише наголошував на необхідності відкладення справи у зв'язку з хворобою відповідачки та відсутністю можливості ознайомитись як з позовною заявою, так і з матеріалами справи. Проте всупереч ст. 169 ЦПК України його вимоги були проігноровані.

Згідно з п. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Розглянувши справу за відсутність відповідачки, суд допустив суттєву неповноту в з'ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін у даних правовідносинах.

На зазначені порушення закону не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 листопада 2006 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 26 січня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд у суд першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.