Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Броварського відділу земельних ресурсів, Зазимської сільської Ради народних депутатів у Броварському районі Київської області про визнання права власності на земельну ділянку,

У лютому 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися із зазначеним позовом посилаючись на те, що відповідно до судового наказу Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2006 року за ними було визнано право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Як власники нерухомого майна позивачі звернулися з заявами до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про надання для обслуговування належних їм на праві приватної власності господарських будівель земельних ділянок в межах наявної землі. Рішенням Зазимської сільської Ради від 11 січня 2007 року їм було відмовлено у наданні земельних ділянок. Тому позивачі просили задовольнити їх позов та визнати право власності на земельні ділянки для обслуговування господарських будівель.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2007 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розміром 1,75 га для вирощування поголів'я телят та обслуговування господарських будівель: приміщення телятника № 1, інвентаризаційний номер 11000, позначеного на плані літерою "А", приміщення телятника № 2, інвентаризаційний номер 11001, позначеного на плані літерою "Б", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 1,75 га для вирощування поголів'я телят та обслуговування господарських будівель: приміщення для відгодівлі телят, інвентаризаційний номер 11003, позначеного на плані літерою "Г", водонапірну башту, інвентаризаційний номер 11016, позначену на плані літерою "Е", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку розміром 2 га для вирощування поголів'я телят та обслуговування господарських будівель: приміщення для телят до 6 місяців, інвентаризаційний номер 11010, позначеного на плані літерою "Д", приміщення для відгодівлі телят, інвентаризаційний номер 11002, позначеного на плані літерою "В", силосну траншею № 2, інвентаризаційний номер 11006, силосну траншею № 3, інвентаризаційний номер 11007, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано Броварський відділ земельних ресурсів видати державні акти про право власності на вказані земельні ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2007 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2007 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі Зазимська сільська рада Броварського району Київської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивачі, на підставі судових наказів від 24 липня 2006 року, є власниками приміщень, зареєстрованих у Броварському БТІ, то вони мають право, відповідно до частини 2 статті 377 ЦК України, на частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Проте з такими висновками суду погодитись не можливо.

Нормами статті 377 ЦК України передбачено, що в разі не визначення у договорі відчуження будівлі розміру земельної ділянки, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Статтею 120 ЗК України визначено правове регулювання переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю, а саме: при переході права власності на будівлю право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

Предметом спору є визнання права власності на земельні ділянки.

Положення Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Суспільні відносини, щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Наявність у земельному та цивільному законодавстві наведених вище колізій спонукає осіб, що застосовують ці норми права, визначитись саме яким Законом, якою нормою слід керуватися і чому.

Норми Цивільного кодексу України (435-15) у частині права власності на землю і права користування землею є загальними по відношенню до спеціального закону - Земельного кодексу України (2768-14) , і тому мають застосовуватись лише тоді, коли ті чи інші питання не врегульовані спеціальним законом.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України (2768-14) (частина 1 статті 116 ЗК України).

Тобто органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки наділені повноваженнями визнання права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Встановлено, що своїми рішеннями від 11 січня 2007 року Зазимська сільська Рада відмовила ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у наданні їм земельних ділянок для обслуговування об'єктів нерухомого майна.

Питання законності цих рішень не було предметом розгляду як у суді першої так і у суді апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 2 статті 377 ЦК України якщо будівля розміщена на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі її відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вона розміщена, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

У порушення норм закону суд першої інстанції не з'ясував правове становище спірних земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомості.

Стаття 20 ЗК України визначає порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок.

Віднесення земельних ділянок до тієї чи іншої категорії, що передбачає встановлення цільового призначення земельної ділянки, здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Кожна земельна ділянка при її наданні у власність чи користування обов'язково повинна мати визначене відповідно до чинного земельного законодавства України цільове призначення.

Суд визнав за громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки без дослідження їх цільового призначення.

Статтею 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що громадянам України можуть надаватися земельні ділянки для ведення особистого селянського фермерського господарства розміром не більше двох гектарів.

В цьому випадку не має значення кількість громадян, які будуть вести спільне особисте господарство.

Суд першої інстанції не з'ясував характер правовідносин та правове становище земельних ділянок, а також не обґрунтував розміри земельних ділянок необхідних для надання.

Щодо визначення розміру земельних ділянок, які могли бути виділені, слід обговорити питання про призначення судово-технічної експертизи, яка не була призначена.

Вияснення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив його без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Зазимської сільської ради Броварського району Київської області задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.