Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Прокопчука Ю.В.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області (далі - Відділення) про стягнення одноразової допомоги, за касаційною скаргою Відділення на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2007 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Відділення про стягнення 68 621 грн., посилаючись на те, що він тривалий час перебував у трудових відносинах із державним відкритим акціонерним товариством "Шахта "Дніпровська" дочірнім підприємством державної холдингової компанії "Павлоградвугілля", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля".

7 грудня 1997 року під час виконання трудових обов'язків його було травмовано. У зв'язку з ушкодженням здоров'я за висновком МСЕК від 6 листопада 2002 року позивачу встановлено 5% втрати професійної працездатності безстроково.

Згідно з другим висновком МСЕК від 28 липня 2005 року йому було встановлено 55% втрати професійної працездатності, з яких 5% повторно у зв'язку з трудовим каліцтвом та 50% первісно за професійним захворюванням. Постановою Відділення від 20 серпня 2005 року № 3795/6 ОСОБА_1 було нараховано одноразову допомогу за збільшення процента втрати працездатності (50%) у зв'язку з повторним ушкодженням здоров'я в розмірі 85 021 грн. і обмежено до виплати 16 400 грн.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється виплатити одноразову допомогу в повному обсязі, ОСОБА_1 просив суд задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 68 621 грн. невиплаченої одноразової допомоги.

У касаційній скарзі Відділення просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі - Закон) у зв'язку з повторним встановленням МСЕК вищого ступеня втрати стійкої професійної працездатності не передбачає можливості обмеження суми одноразової допомоги чотирикратним розміром граничної суми заробітної плати.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах Закону.

Абзац 1 ч. 2 ст. 34 Закону визначає порядок визначення суми одноразової страхової допомоги потерпілому при стійкій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку чи професійного захворювання. При цьому встановлено обмеження, що розмір одноразової виплати не може перевищувати чотирикратного розміру страхової суми заробітної плати (доходу), з якої справляються внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Розмір граничної суми заробітної плати (доходу) щорічно визначається Верховною Радою України при затвердженні Державного бюджету.

Абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону встановлює порядок перерахунку одноразової страхової виплати при зміні ступеня працездатності. При цьому виплачується різниця між фактично сплаченою одноразовою страховою виплатою і новим розміром цієї виплати.

Абзац 2 ч. 2 ст. 34 Закону не є спеціальною нормою стосовно абз. 1 цієї частини, тому в даному випадку не застосовується правило про відміну дії загальної норми спеціальною.

Норма абз. 2 ч. 2 ст. 34 Закону не встановлює новий розмір і нові правила визначення розміру одноразової допомоги, а лише порядок перерахунку вже раніше визначеного розміру. Тобто абз. 2 ч. 2 ст. 34 Закону не встановлює іншого порядку визначення розміру допомоги, а лише порядок його перерахунку при зміні ступеня непрацездатності, тому обмеження граничного розміру одноразової страхової виплати, встановлене абз. 1 ч. 2 ст. 34 Закону, повинно застосовуватися й при перерахунку розміру допомоги.

За таких обставин висновок суду про те, що одноразова допомога позивачу повинна бути виплачена відповідачем у повному обсязі на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , не ґрунтується на вимогах законодавства.

Не звернув уваги на зазначену обставину й апеляційний суд при розгляді справи в апеляційному порядку.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати у цивільних справах вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2007 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді Дніпропетровської області про стягнення одноразової допомоги відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.