6-2915св08 Про визнання недійсним договору дарування квартири - 18.06.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (треті особи - виконавчий комітет Козятинської міської ради, приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 червня 2003 року він подарував відповідачці та їх неповнолітній дочці ОСОБА_3АДРЕСА_1, оскільки домовився з ОСОБА_2 про відсутність з її боку претензій з приводу стягнення з нього аліментів на дитину, проте відповідачка порушила їх домовленість, у листопаді 2006 року звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів і рішенням суду від 12 лютого 2007 року її позов задоволено.

Позивач зазначав, що договір дарування квартири є удаваним, укладений ним внаслідок помилки і просив визнати його недійсним.

Судом до участі в справі як третіх осіб залучено виконавчий комітет Козятинської міської ради, приватного нотаріуса ОСОБА_4

Рішенням Козятинського міськрайонного суду від 7 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 3 грудня 2007 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Виконавчий комітет Козятинської міської ради приєднався до зазначеної касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що АДРЕСА_1 була придбана позивачем під час його перебування в шлюбі з ОСОБА_2 25 червня 2003 року укладено договір дарування квартири, відповідно до якого позивач подарував, а відповідачки прийняли в дар зазначену квартиру, в цей же день ОСОБА_2 видала ОСОБА_1 розписку про те, що відмовляється від отримання аліментів в зв'язку з даруванням квартири їх дочці ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суд керувався положеннями статті 229 ЦК України та виходив із того, що ОСОБА_1 помилився щодо прав та обов'язків сторін за договором дарування, мав намір подарувати квартиру дочці, а подарував її частину також ОСОБА_2, хоча не міг подарувати квартиру в цілому, оскільки ОСОБА_2 також була співвласником квартири, як придбаної з ОСОБА_1 в шлюбі.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 1, 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у визнанні недійсним договору дарування від 25 червня 2003 року, укладеного до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, а тому застосування судом статті 229 цього Кодексу безпідставне.

Згідно частини 1 статті 56 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час укладення оспорюваного договору, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Помилкою є таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Правила статті 56 ЦК УРСР 1963 року не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

Статтею 243 ЦК УРСР 1963 року було передбачено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягала помилка ОСОБА_1 при укладенні договору дарування, яку саме істотну умову такої угоди він неправильно сприймав, яким чином таке неправильне сприйняття вплинуло на його волевиявлення з огляду на те, що договір дарування є безвідплатним договором й мотиви укладення угоди не мають правового значення для вирішення спору про визнання недійсним договору з підстав його укладення внаслідок помилки.

Крім того, встановивши, що АДРЕСА_1 була спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, право власності на частину квартири ОСОБА_2 визначене також оспорюваним договором дарування, суд навів суперечливі висновки щодо відсутності у ОСОБА_1 права на дарування квартири в цілому, оскільки ОСОБА_2 не заявляла до ОСОБА_1 претензій з приводу порушення її права власності на квартиру, як на спільне сумісне майно подружжя.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статті 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, виконавчого комітету Козятинської міської ради задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду від 7 вересня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 3 грудня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.