Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Головуючого - Яреми А.Г.,

Суддів: Лихути Л.М., Мазурка В.А.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

У березні 2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що їм на праві власності належить 41/50 частин АДРЕСА_1 й в користуванні перебуває земельна ділянка площею 2448 кв. м., відповідач самочинно побудував гараж, зайнявши частину їх земельної ділянки.

Позивачі просили зобов'язати відповідача знести самочинно збудовану споруду та звільнити земельну ділянку, яка перебуває в їх користуванні.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2007 року позов задоволено, постановлено зобов'язати ОСОБА_3 звільнити частину земельної ділянки площею 11, 5 кв. м., яка перебуває в користуванні позивачів, шляхом знесення самочинно побудованої на цій ділянці споруди.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 4 грудня 2007 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Судом встановлено, що позивачам на праві власності належить 41/50 частин АДРЕСА_1, відповідач є власником будинку № 13 по вул. Первомайській в м. Запоріжжі; згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 576 від 6 серпня 1953 року в користуванні власників будинку № 11 перебуває земельна ділянка площею 2448 кв. м., а в користуванні власника будинку № 13 - ділянка площею 965 кв. м.

Збудований самочинно ОСОБА_3 гараж порушує межі ділянок сторін і займає частину земельної ділянки по вАДРЕСА_1, а саме розміром 1, 25 м на 9, 20 м, площею 11, 5 кв. м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дав оцінку висновку судової будівельно-технічної експертизи та виходив із того, що відповідач безпідставно порушив межу ділянки по вАДРЕСА_1, а тому зобов'язаний звільнити зайняту частину земельної ділянки і знести самочинно збудовану на ній споруду.

При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального закону, а при ухваленні рішення правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував зазначене рішення, не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції, послався лише на взаємну домовленість сторін про зміну меж, проте з урахуванням статті 125 ЗК України не встановив та в рішенні не зазначив правових підстав таких змін та наявності їх належної державної реєстрації.

Безпідставним є також посилання апеляційного суду, як на підставу відмови в задоволенні позову, на положення статті 103 ЗК України, оскільки зазначена стаття визначає зміст добросусідства й не регулює питання захисту права громадянина на земельну ділянку в разі порушення її меж.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 4 грудня 2007 року скасувати і залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 червня 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.