Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Жайворонок Т. Є.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 грудня 2007 року,

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1997 року до 2005 року вони перебували у фактичних шлюбних відносинах. За час спільного проживання ними було придбано майно, а саме двокімнатну АДРЕСА_1 вартістю 200 тис. грн., автомобіль "Mersedes - Bens", 1997 року випуску, вартістю 85 тис. грн., а також холодильник, кухонний гарнітур, телевізор, стінку до вітальні, спальний гарнітур, куток, меблі для передпокою. Посилаючись на те, що добровільно здійснити поділ майна вони не можуть, позивачка просила задовольнити позов.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 18 грудня 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1з ОСОБА_2 однією сім'єю без шлюбу з 1997 року до 2005 року. Визнано спільною сумісною власністю майно, набуте сторонами, проведено поділ спільного майна: визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру, холодильник, кухонний гарнітур, телевізор, стінку для вітальні, спальний гарнітур, куток, меблі для передпокою, а за ОСОБА_1 - право власності на автомобіль "Mersedes - Bens", 1997 року випуску. Стягнуто з відповідача на користь позивачки 83 553 грн. 50 коп. - різницю вартості поділеного майна та судові витрати в сумі 1 700 грн., 500 грн. за проведення експертних робіт.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного майна (у тому числі й спірної квартири), залишивши у власності ОСОБА_2 спірну квартиру та 1/2 частину іншого спірного майна, а саме: холодильник, кухонний гарнітур, телевізор "Sony", стінку для вітальні, спальний гарнітур, куток, меблі для передпокою, суд першої інстанції, з яким погодилася й апеляційна інстанція, керувався тим, що все майно, що належить сторонам, є їхньою спільною сумісною власністю, посилаючись при цьому на ст. 74 СК України, згідно з якою майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Проте суд неправомірно застосував норми СК України до правовідносин, які мали місце до моменту набрання чинності цим Кодексом - до січня 2004 року.

Вирішуючи спір щодо майна, набутого в період незареєстрованого шлюбу, суд першої інстанції повинен був застосувати норми цивільного законодавства, які регулюють спільну часткову власність.

Як установлено судом, спірна двокімнатна квартира була придбана на ім'я відповідача в 2001 році, телевізор "Sony", меблі для передпокою та стінка до вітальні - у липні 2003 року, спальний гарнітур - у серпні 2002 року.

Таким чином, у разі спору частка в майні сторін повинна визначатися залежно від участі кожного з них у його набутті. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинний на момент придбання спірного майна, майно, придбане внаслідок спільної праці, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визнається ступенем його трудової участі.

Відповідно до п. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На порушення норм ст. ст. 10, 57, 60, 212, 213 ЦПК України суд необґрунтовано взяв до уваги доводи позивачки про те, що спірна квартира та інше майно, набуте до 1 січня 2004 року, набуте сторонами за час спільного проживання за сумісні кошти і є їхньою спільною сумісною власністю. Підлягають додатковій перевірці й доводи ОСОБА_1про те, що спірний автомобіль був придбаний ОСОБА_2 за наявності домовленості сторін про створення на нього сумісної власності.

Крім того, суд першої інстанції помилково застосував ст. 368 ЦК України, норми якої не розповсюджуються на ці правовідносини.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не можна вважати законним і обґрунтованим.

Зазначені порушення не були усунені судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підлягає скасуванню й ухвала апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 3 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 грудня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.