Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

Головуючого

Григор'євої Л.I.,

Суддів:

Балюка М.I.,

Жайворонок Т.Є.,

Гуменюка В.I.,

Мазурка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони з відповідачкою за час подружнього життя у 1987-1988 роках за спільні кошти та за кошти батьків побудували жилий будинок по АДРЕСА_1

Після розірвання шлюбу у грудні 1991 року вони з відповідачкою продовжували проживати у вказаному будинку та до 1996 року добудували надвірні споруди. За його заявою на ім'я відповідачки Полянською міською радою видане свідоцтво про право власності на вказаний будинок № 3041 від 23 листопада 1999 року. З часу закінчення будівництва він постійно проживає у спірному будинку та з 1996 року зареєстрований у ньому. Просив суд розділити будинковолодіння та визнати за ним право власності на S частину будинку і надвірних споруд.

Рішенням Шполянського районного суду від 22 листопада 2005 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2007 року рішення Шполянського районного суду від 22 листопада 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права та направлення справи на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності, апеляційний суд виходив із того, що позивачем ОСОБА_1. при зверненні до суду із вказаними позовними вимогами була пропущена позовна давність та доказів з якого саме часу у нього виникло право на звернення до суду ним надано не було, а так як закінчення будівництва спірного будинковолодіння та реєстрації права власності на нього відбулося у 1999 році, то початок перебігу позовної давності відліковується з 1999 року та становить три роки. Позивач без поважних причин звернувся до суду лише у 2005 році.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 72 СК України (2947-14) позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Визначаючи початок перебігу позовної давності з 1999 року, а саме з дня реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_2., суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не дослідив пояснення позивача про те, що він з моменту побудови будинку і до цього часу зареєстрований та постійно проживає у спірному будинку разом із дочкою, сплачує комунальні послуги та вважав його спільною із відповідачкою власністю, спору щодо права власності на будинок між колишнім подружжям після розірвання шлюбу не виникало. Крім того, з вимогою про виселення раніше до нього ніхто не звертався, і лише весною 2005 року, коли батько відповідачки почав чинити йому перешкоди у користуванні спірним будинком, який він вважав своєю спільною із відповідачкою власністю, та звернувся до нього із вимогою про виселення, позивач вважає, що його права стали порушуватися. Тому саме із цієї події має визначатися початок перебігу позовної давності.

Не можна погодитися і з рішенням суду першої інстанції.

Так відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між позивачем та відповідачкою існувала домовленість щодо розподілу спільного майна, в результаті якої у власності позивача залишився автомобіль, а у відповідачки - спірний будинок.

Проте, судом першої інстанції в порушення вимог чинного процесуального законодавства такий висновок зроблений лише на припущеннях про обставини справи, доказів на підтвердження цих висновків не наведено, письмових доказів щодо існування вказаної домовленості сторонами не надано.

За таких обставин, рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Шполянського районного суду від 22 листопада 2005 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2007 року скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.