Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Яреми А.Г.,

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Запорізька міська рада, Жовтнева районна адміністрація, відділ опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації про виселення,

в с т а н о в и л а :

У червні 2004 року акціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот" звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2., треті особи: Запорізька міська рада, Жовтнева районна адміністрація, відділ опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації, про виселення з нежилого приміщення загальною площею 115,2 мI на першому поверсі будинку АДРЕСА_1

Позивач зазначав, що родина відповідачів разом з неповнолітніми дітьми самовільно зайняли нежитлове приміщення, яке не пристосоване для проживання людей та знаходиться на балансі акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот". Посилаючись на те, що у ОСОБА_1немає жодних підстав для вселення у вищезазначене приміщення, просили суд виселити відповідачів разом з неповнолітніми дітьми з даного не житлового приміщення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 21 червня

2007 року, у позові акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" відмовлено.

У касаційній скарзі акціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Відповідно до положень ст.214 ЦПК України (1618-15) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів, суд послався на те, що позивач не являється власником житла, а тому не може ставити питання про виселення, та що відповідачі як біженці і які не мають іншого житла не можуть бути виселені з займаного приміщення, оскільки це буде порушенням Женевської конвенції про права біженців.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Судом встановлено, що родина відповідачів у складі чотирьох чоловік були змушена залишити місце постійного проживання у м. Гагри Автономної Республіки Абхазія Грузії та переїхати до України. Зареєстрована родина ОСОБА_1в АДРЕСА_2, однак фактично проживає разом з неповнолітніми дітьми в нежилому приміщенні загальною площею 115,2 мI на першому поверсі будинку

АДРЕСА_1, оскільки в м. Запоріжжі житло їм не надано.

На даний час відповідачі перебувають на обліку в Запорізькій обласній державний адміністрації як шукачі притулку (біженці).

Законом України "Про біженців" № 2557-III від 21 червня 2001 року (2557-14) та Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 року № 674 (674-96-п) "Про заходи щодо надання допомоги особам, які були вимушені покинути місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії та прибули на Україну" передбачено, що особа, яка має статус біженця в Україні, має право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користуванням житлом, наданим у місці проживання.

Згідно із п. 5 Тимчасового положення про надання допомоги особам, які були вимушені покинути місця постійного проживання в Автономній республіці Абхазія Грузії та прибули на Україну, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 року № 674 (674-96-п) , особи, які прибули в Україну з Автономної Республіки Абхазія Грузії зобов'язані дотримуватися законодавства України та виконувати законні вимоги державних органів і службових осіб, спрямовані на забезпечення громадського порядку.

Судом встановлено та сторонами не заперечується факт самовільного незаконного заняття спірних приміщень нежитлового фонду.

30 листопада 2004 року позивачем було запропоновано родині ОСОБА_1оглянути кімнати № 22 та 24 в гуртожитку по АДРЕСА_3, однак відповідачі відмовились.

Крім того, відповідачам було запропоновано (а.с. 147) звернутися до райдержадміністрації за місцем реєстрації з відповідними документами для постановки на квартирний облік, але відповідачами не було надано відповідного пакету документів для постановки на квартирний облік.

Відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що відповідачі являються біженцями і їх виселення суперечитиме Женевській Конвенції про права біженців, суд не взяв до уваги те, що статус біженців не позбавляє їх обов'язку дотримуватись законодавства України, в тому числі і щодо реалізації права на житло.

Вказуючи, що позивач не являється власником спірного приміщення, суд не врахував, що власником зазначеного будинку згідно із свідоцтвом про право власності являється держава в особі Верховної Ради України (а.с.31), однак позивачу зазначений будинок передано в повне господарське відання згідно з рішенням виконкому Запорізької міської ради №395/4 від 31 липня 1997 року (а.с. 128).

За таких порушень норм матеріального та процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 342, 343, 344 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суд у Запорізької області від 21 червня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.