Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Берднік І.С., Прокопчука Ю.В.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року,

У січні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в суд із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку, ОСОБА_3, батьком якої є ОСОБА_2 Указувала на те, що з відповідачем спільно проживала в період з 15 січня до 7 лютого 2003 року, вела з ним спільне господарство. У зв'язку з цим просила визнати, що він є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, суд керувався нормами Сімейного кодексу України (2947-14) .

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню при розгляді даного спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Сімейний кодекс України (2947-14) набрав чинності з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) "Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз'яснив, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України (2006-07) , беручи до уваги підстави визнання батьківства, зокрема: докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини, спільне виховання та утримання ними дитини.

Встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що норми СК України застосовуються до сімейних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що здобуто достатньо доказів, які підтверджують спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 15 січня до 7 лютого 2003 року, ведення ними в цей період спільного господарства, турботу відповідача про дитину, що в сукупності засвідчує походження останньої від ОСОБА_2. Як на доказ суд посилався на показання свідків та на представлені позивачкою фотографії.

При цьому суд не врахував, що відповідно до ст. ст. 57- 59 ЦПК України доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви відповідача та інші фактичні дані, які з достовірністю підтверджують факт визнання відповідачем батьківства. Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, а також у касаційній скарзі, ОСОБА_2 посилався на те, що достовірних доказів визнання ним батьківства щодо ОСОБА_3 не зібрано, однією сім'єю з позивачкою він не проживав.

Ураховуючи викладене, суди не застосували норми закону, які повинні бути застосовані, не перевірив доводів відповідача та належним чином не з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням наведеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог п. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 8 червня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.