У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 червня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Охрімчук Л.I.,
Романюка Я.М.
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Комунальне підприємство "Харківське бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про поновлення строку позовної давності, визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, переведення прав і обов'язків покупця, визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд із названим позовом.
Зазначала, що в 1998 році вона придбала однокімнатну АДРЕСА_1 Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири разом із ключами від квартири зберігався у її батьків ОСОБА_2 й ОСОБА_3
В грудні 2005 року вона вирішила поселитися в квартиру, але батьки не віддали їй ключі та документи на квартиру.
Оскільки цими діями відповідачі чинять перешкоди в користуванні і розпорядженні її власністю, ОСОБА_1 просила суд вселити її в квартиру та зобов'язати відповідачів повернути їй правовстановлюючий документ на квартиру.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не визнавши позов, пред'явили зустрічний позов.
Свої вимоги мотивували тим, що в 1998 році спірна квартира була придбана за їх кошти, які вони позичили в борг; договір купівлі-продажу було оформлено на ім'я позивачки, тому що за сімейними обставинами вони не могли бути присутніми в нотаріальній конторі. Оскільки з часу придбання квартири вона перебуває в їх користуванні, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просили суд поновити їм строк позовної давності, визнати договір купівлі-продажу квартири частково недійсним, перевести на них права і обов'язки покупця та визнати за кожним з них в рівних частках право власності на спірну квартиру.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 березня 2007 року первісний позов задоволено: зобов'язано відповідачів повернути ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1 вселено позивачку у цю квартиру, а в зустрічному позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2007 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено: поновлено строк звернення до суду, визнано договір купівлі-продажу спірної квартири від 28 березня 1998 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, частково недійсним та переведено права покупців за цим договором на ОСОБА_2 й ОСОБА_3, визнано за ними право власності на цю квартиру в рівних частках.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 й ОСОБА_3 не навели й не довели наявність правових підстав для визнання частково недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, а також пропустили строк на звернення до суду за захистом свого права без поважних причин.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в первісному позові й задоволення зустрічного позову, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний договір слід визнати недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону з підстав ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, а строк позовної давності підлягає поновленню, оскільки право відповідачів було порушено ОСОБА_1 у грудні 2005 року.
Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) роз'яснено, що за правилами ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.
Стаття 48 ЦК УРСР (1540-06) застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними.
Правила зазначеної статті застосовуються також до наслідків визнання недійсною угоди при недодержанні форми, в якій угода під страхом недійсності має бути укладена.
У разі визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.
Вирішуючи справу, апеляційний суд, в порушення вимог ст.ст. 213, 214, 303 ЦПК України (1618-15) , не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в своєму позові не зазначили які саме вимоги закону були порушені при укладені спірного договору, та в своєму рішенні не навів правову норму, вимогам якої оскаржуваний договір не відповідає.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 й ОСОБА_3 знали про оформлення договору купівлі-продажу на ім'я своєї дочки з моменту його укладення 28 березня 1998 року.
Статтею 71 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до ст.ст. 76 і 80 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Разом з тим, місцевий суд, відмовляючи в зустрічному позові як за необгрунтованістю, так і за спливом строку позовної давності, не врахував, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові лише в разі обгрунтованості заявлених вимог.
За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) , з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 березня 2007 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.I. Охрімчук
Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін