Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Патрюка М.П.,

суддів:

Берднік I.С., Костенка А.В.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства "Затишне", Франківської районної державної адміністрації м. Львова, третя

особа - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівський каштан", про визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення, визнання права спільної власності на нежитлові приміщення та усунення перешкод у користуванні ними, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2005 року, додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 8 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись у суд із позовом до Львівської міської ради, Львівського комунального підприємства "Затишне" (далі - ЛКП "Затишне") про визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення, визнання права спільної власності на ці приміщення та усунення перешкод у користуванні ними.

Позивачі зазначали, що вони є власниками приватизованих квартир № № 4, 5, 6, 8 у АДРЕСА_1

м. Львові, а тому відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) і співвласниками допоміжних приміщень цього будинку.

Будинок складається із цокольного, першого та другого поверхів, підвальних приміщень і гаража.

Посилаючись на те, що приміщення цокольного поверху, підвальні приміщення та гараж є допоміжними, не відповідають будівельним нормам, установленим для нежитлових приміщень, позивачі просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на ці приміщення, видане 15 липня 2002 року територіальній громаді

м. Львова, як незаконне та визнати право спільної власності на вказані нежитлові приміщення за власниками квартир у АДРЕСА_1м. Львові.

Крім того, позивачі просили усунути перешкоди в користуванні спірними приміщеннями, оскільки вони як співвласники не можуть використовувати ці приміщення для власних потреб і забезпечувати належну експлуатацію інженерних комунікацій, що проходять у цих приміщеннях, а розташування ЛКП "Затишне" в допоміжних приміщеннях на підставі договору оренди погіршує умови проживання мешканців будинку через щоденні натовпи людей та порушує правила пожежної безпеки.

Під час розгляду до участі у справі залучено як співвідповідача Франківську районну державну адміністрацію м. Львова і як третю особу - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Львівський каштан" (далі - ОСББ "Львівський каштан"); а позивачі доповнили свої позовні вимоги вимогою про визнання незаконним розпорядження Франківської районної державної адміністрації

м. Львова № 992 від 15 липня 2002 року, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на приміщення цокольного поверху й підвалу територіальній громаді м. Львова.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від

30 грудня 2005 року з урахуванням виправлення описки ухвалою цього ж суду від 2 червня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 8 червня 2006 року резолютивну частину рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2005 року доповнено позовною вимогою "про усунення перешкод". Крім того, у резолютивній частині вказаного рішення позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади м. Львова доповнено словами: "виданого відповідно до розпорядження Франківської районної державної адміністрації

м. Львова № 992 від 15 липня 2002 року про оформлення права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року рішення Франківського районного суду м. Львова від

30 грудня 2005 року та додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 8 червня 2006 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2005 року, додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від

8 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

До касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4 приєдналося ОСББ "Львівський каштан".

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4, суд виходив із того, що нежитлові приміщення під літерою А-3 площею 85, 8 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1м. Львові, належать територіальній громаді м. Львова на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 15 липня 2002 року та були передані в повне господарське відання ЛКП "Затишне" згідно з розпорядженням Франківської районної державної адміністрації

№ 1212 від 2 вересня 2002 року, не є допоміжними та рішенням господарського суду Львівської області від 8-13 серпня 2002 року відмовлено в задоволенні позову ОСББ "Львівські каштани" про визнання за ним права власності на спірні приміщення.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки суд такого висновку дійшов із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно зі ст. 10 цього Закону та з Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року (v004p710-04) у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ст. ст. 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення ОСББ, вступу до нього.

Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2866-14) визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); а нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до жилого фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Судом встановлено, що з 1993 року до 2000 року всі квартири АДРЕСА_1м. Львові були приватизовані.

На час приватизації квартир у АДРЕСА_1м. Львові статус спірних приміщень як нежилих не був визначений.

15 липня 2002 року розпорядженням Франківської районної державної адміністрації м. Львова № 992 було надано дозвіл на оформлення права власності територіальної громади м. Львова на нежитлові приміщення під літерою А-3 площею 85, 8 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1 та на підставі цього розпорядження було видано свідоцтво про право власності на вказані нежитлові приміщення.

Пред'являючи позов, позивачі зазначали, що інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення безпечної експлуатації будинку, проходять через спірні приміщення, а власники квартир позбавлені можливості доступу до них, та заявляли клопотання про витребування у ЛКП "Затишне" документації щодо розташування технічного обладнання будинку.

Розглянувши спір, суд не звернув уваги на зазначені вимоги закону, встановлені судом обставини та пояснення позивачів.

У порушення норм ст. ст. 10, 213, 214 ЦПК України (1618-15) суд не з'ясував, на які саме приміщення під літерою А-3 площею 85, 8 кв. м було оформлено право власності територіальної громади м. Львова, чи є ці приміщення допоміжними (чи знаходиться в них технічне обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація жилого будинку є неможливою, чи використовувались приміщення для обслуговування будинку); не сприяв позивачам у витребуванні таких доказів; не встановив, чи не набули мешканці будинку одночасно з приватизацією квартир права спільної сумісної власності на спірні приміщення як на допоміжні та коли було визначено статус цих приміщень як нежилих.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України (1618-15) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вважаючи доведеними ті обставини, що ОСББ "Львівські каштани" не набуло права власності на спірні нежитлові приміщення, суд зіслався на рішення господарського суду Львівської області від 8-13 серпня 2002 року, яким відмовлено в задоволенні позову ОСББ "Львівські каштани" до ЖЕК-200 (правонаступник - ЛКП "Затишне") про визнання за ним права власності на спірні приміщення.

При цьому суд не врахував, що, відмовляючи в задоволенні позову ОСББ "Львівські каштани", господарський суд виходив із того, що спірні приміщення належать на праві власності територіальній громаді м. Львова на підставі свідоцтва про право власності від

15 липня 2002 року, ЛКП "Затишне" користується цими приміщеннями на підставі договору оренди, укладеного з власником, а дотримання вимог закону при оформленні права власності на спірні приміщення на територіальну громаду м. Львова не було предметом розгляду суду.

На вказані порушення, допущенні судом першої інстанції, не звернув уваги апеляційний суд, який не врахував вимог ст. 303 ЦПК України (1618-15) , не усунув допущену судом першої інстанції неповноту в з'ясуванні обставин справи та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи, що з порушенням норм матеріального й процесуального права ухвалені рішення як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, усі судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Україниухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 грудня 2005 року, додаткове рішення Франківського районного суду

м. Львова від 8 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2006 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.