Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Бердник I.С., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Рівненської філії акціонерного товариства "Укрінбанк" про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 14 382 грн., за касаційною скаргою акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Рівненської філії акціонерного товариства "Укрінбанк" на ухвалу Рівненського міського суду від 29 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2007 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2007 року акціонерне товариство "Укрінбанк" в особі Рівненської філії акціонерного товариства "Укрінбанк" звернулося в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Рівненського міського суду від 29 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2007 року, акціонерному товариству "Укрінбанк" в особі Рівненської філії акціонерного товариства "Укрінбанк" у прийнятті заяви про видачу судового наказу відмовлено, роз'яснено право на звернення із цією вимогою до суду в позовному провадженні.

У поданій касаційній скарзі акціонерне товариство "Укрінбанк" в особі Рівненської філії акціонерного товариства "Укрінбанк" просить скасувати постановлені у справі ухвали, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Міський суд, відмовляючи в прийнятті заяви про видачу судового наказу, виходив із положень ст. 616 ЦК України (435-15) , яка вказує на те, що сплата збитків і неустойки (пені) не є безумовним обов'язком боржника, а тому зробив невірний висновок щодо наявності спору про право на стягнення пені.

З таким висновком погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 96 ЦПК України (1618-15) судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що 14 лютого 1996 року між Рівненською філією акціонерного товариства "Укрінбанк" та ОСОБА_1 укладено в письмовій формі кредитний договір № 236 на суму 1 млрд. 500 млн. крб., в якому передбачено всі істотні умови, у тому числі сплату відсотків за користування кредитом з процентною ставкою 140 % відсотків річних.

Відповідно до п. 2.3 указаного договору фактично нараховані проценти ОСОБА_1 зобов'язався перераховувати до 30 числа кожного місяця. За несвоєчасно перераховані проценти нараховується пеня в розмірі 3% в день від суми заборгованості по процентам.

З матеріалів приєднаних до заяви про видачу судового наказу не вбачається, що заявник ставив питання про сплату пені, а заявляв вимогу про стягнення з боржника плати за користування чужими грошовими коштами, тобто про суму, на яку збільшується сума грошового боргу. При цьому нарахування таких процентів не залежить від вини, наявності якихось порушень, це є прямий обов'язок боржника щодо належного виконання зобов'язання.

Ураховуючи наведене, посилання суду на те, що в цьому випадку існує спір про право на стягнення пені у вигляді відсотків, є необгрунтованим, а тому не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу.

За таких обставин оскаржувані ухвали як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягають скасуванню з підстав, передбачених п. 2 ст. 342 України, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття заяви.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Рівненської філії акціонерного товариства "Укрінбанк" задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду від 29 травня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2007 року скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття заяви.

Ухвала оскарженню не підлягає.