Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.I.,

Романюка Я.М., Шабуніна В.М., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до відкритого акціонерного товариства "Суха Балка" (далі - ВАТ "Суха Балка"), відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі (далі - відділення Фонду) про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и л а:

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що, працюючи у ВАТ "Суха Балка", отримав професійне захворювання та висновком МСЕК від 18 січня 1994 року йому встановлено 20% втрати професійної працездатності з 10 грудня 1993 року безстроково. ВАТ "Суха Балка", встановлюючи розмір щомісячного відшкодування втраченого заробітку, не застосувало необхідні коефіцієнти підвищення заробітної плати, що призвело до неправильного нарахування йому сум щомісячних страхових виплат; таким чином утворилась заборгованість перед ним як з боку ВАТ "Суха Балка", так і - відділення Фонду.

Позивач просив суд стягнути з ВАТ "Суха Балка" одноразово заборгованість із щомісячних виплат відшкодування частини втраченого заробітку за період з 1 липня 1994 року до 1 квітня 2001 року в розмірі 9 507 грн. 62 коп., компенсацію за несвоєчасну виплату частини зазначених платежів - 5 991 грн. 43 коп., а всього 15 499 грн. 05 коп.; стягнути з відділення Фонду одноразово заборгованість із щомісячних виплат відшкодування частини втраченого заробітку за період з 1 квітня 2001 року до 1 березня 2006 року в сумі 11 118 грн. 22 коп.; зобов'язати відділення Фонду виплачувати щомісячно, починаючи з 1 березня 2006 року, по 440 грн. 02 коп. до змін обставин, що тягнуть за собою перерахунок щомісячних страхових виплат.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 травня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2006 року, позов задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі відділення Фонду просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що в липні 1994 року ВАТ "Суха Балка" не застосувало для розрахунку сум відшкодування шкоди ОСОБА_1коефіцієнт підвищення тарифних ставок з 1 липня 1994 року, у результаті чого такі суми були незаконно занижені; у подальшому товариством також неправильно застосовувались або ж не застосовувались узагалі коефіцієнти підвищення тарифних ставок працівників підприємства; про те, що ВАТ "Суха Балка" порушує його право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, невірно розраховуючи щомісячні суми відшкодування шкоди, і не нараховує компенсацію на несвоєчасно виплачені суми, позивачу стало відомо тільки в 2005 році, оскільки він не працює на підприємстві, тому на його користь підлягають стягненню суми заборгованості, починаючи з 1 липня 1994 року.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має право на їх одержання, а також вимоги про перерахунок (наприклад, за відсотком втрати працездатності) сум щомісячних платежів, раніше призначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.

Також п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , які діяли до 18 липня 2001 року, було передбачено, що перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

Суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України (1618-15) належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, указані вимоги закону залишив поза увагою, усупереч зазначеним правилам стягнув на користь позивача заборгованість із щомісячних виплат відшкодування частини втраченого заробітку за весь період, починаючи з 1 липня 1994 року; а також не з'ясував розмір середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи, унаслідок чого не визначився з відповідністю розміру відшкодування шкоди, нарахованого позивачу, встановленим обмеженням.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України (1618-15) належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини та факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) .

Керуючись ст. 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 травня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.