Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.I.,

суддів: Барсукової В.М., Балюка М.I.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3до ОСОБА_4про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2007 року ОСОБА_1. в інтересах ОСОБА_2та ОСОБА_3. звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що останнім на праві власності належить 40/100 частин квартири АДРЕСА_1.

12 лютого 1997 року ОСОБА_2. та ОСОБА_4. уклали шлюб і останній був вселений у квартиру та зареєстрований у ній. Однак після розірвання шлюбу ОСОБА_4. квартиру не звільняє, чим порушує право власності ОСОБА_2і ОСОБА_3.

Посилаючись на викладене, просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні квартирою та виселити його.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 21 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 3 травня 2007 року, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2. і ОСОБА_3. квартирою АДРЕСА_1та виселено його з квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_4. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов на підставі ст. 48 Закону України "Про власність" (697-12) , ст. ст. 383, 391 ЦК України (435-15) , виходив із того, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Оскільки ОСОБА_4. перешкоджає Бурій Т.А. та ОСОБА_3 у реалізації їхнього права власності на квартиру, він повинен бути виселений.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_2. та її син, ОСОБА_3., є власниками 40/100 частин квартири № АДРЕСА_1, про що 5 грудня 1997 року їм було видано свідоцтво про право власності (а.с. 6).

12 лютого 1997 року ОСОБА_2. та ОСОБА_4. уклали шлюб і останній вселився у квартиру та 15 квітня 1997 року був у ній зареєстрований як член сім'ї.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 15 березня 2004 року шлюб між ОСОБА_2. та ОСОБА_4 був розірваний, однак ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 грудня 2004 року рішення районного суду було скасовано на підставі ст. 172 ЦПК України (1963 (1501-06) року) і справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 9, 20).

Суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України (1618-15) не з'ясував, чи розглянута повторно справа про розірвання шлюбу та яке правове становище в даній ситуації має відповідач.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України (5464-10) до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, зокрема, другий з подружжя. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.

ОСОБА_4. після укладення шлюбу вселився у квартиру та був зареєстрований як член сім'ї ОСОБА_2 .

Статтею 157 ЖК України (5464-10) встановлено, що членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, а саме, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням, систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим проживання інших осіб, заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Суд, задовольняючи позовні вимоги, не звернув уваги на вказані норми Житлового кодексу України (5464-10) й не зазначив у рішенні, чим саме відповідач перешкоджає позивачам у користуванні квартирою та з яких передбачених Житловим кодексом України (5464-10) підстав він підлягає виселенню.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 21 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 3 травня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.