6-14466св07 Про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - Текст документа

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 7 лютого 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті її бабусі ОСОБА_4, яка померла IНФОРМАЦIЯ_1.

Зазначала, що вона не проживала разом із спадкодавцем, строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини закінчився IНФОРМАЦIЯ_2, але цей строк нею пропущено з поважних причин: в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 ввела її в оману щодо наявності спадкового майна після смерті бабусі.

Оскільки ОСОБА_2 відмовилася дати згоду на подання нею до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, позивачка просила суд визначити їй додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 7 лютого 2007 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2007 року, позов задоволено: надано позивачці додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 терміном в один місяць з часу набрання рішенням суду законної сили.

В обгрунтування касаційної скарги відповідачка посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) 2003 року правила книги шостої Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка після смерті її бабусі ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги і пропустила строк на прийняття спадщини з поважних причин, а тому їй слід визначити додатковий строк для прийняття спадщини з підстав ч. 3 ст. 1272 ЦК України (435-15) .

Однак цей висновок судами зроблено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України (1618-15) - рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 цього Кодексу - під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що позивачці на час смерті бабусі в червні 2003 року не було відомо про відкриття спадщини на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, оскільки її ніхто про це не повідомив; вона вважала, що вся квартира належить на праві власності сину бабусі, а її дядьку -ОСОБА_5, і дізналася про наявність спадщини лише після смерті дядька ОСОБА_5, яка настала в квітні 2006 року.

Однак ці встановлені судами обставини не давали підстав для задоволення позову.

Згідно ст. 549 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилась IНФОРМАЦIЯ_1, то строк для її прийняття сплив IНФОРМАЦIЯ_2, тобто до набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року.

Вирішуючи справу, місцевий суд, в порушення вимог ст. 213 і 214 ЦПК України (1618-15) , не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не звернув уваги на те, що на час смерті ОСОБА_4 разом з нею проживав її син ОСОБА_5, та належним чином не перевірив доводів відповідачки про те, що її чоловік ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті матері шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а вона відповідно прийняла спадщину після смерті чоловіка, що настала IНФОРМАЦIЯ_3, шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Вирішення цих питань мало суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки ЦК УРСР (1540-06) 1963 року не передбачав можливості визначення в судовому порядку додаткового строку для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а передбачав інші наслідки пропущення цього строку, передбачені ст. 550 цього Кодексу.

Крім того, залучивши до участі в справі як третю особу ОСОБА_3 - сина померлого ОСОБА_5, місцевий суд не з'ясував, чи прийняв він разом з відповідачкою ОСОБА_2 в установленому порядку спадщину після смерті батька, чи не впливає заявлений позов на його права й обов'язки та чи не слід залучити його до участі в справі як відповідача.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України (1618-15) , на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) , з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 7 лютого 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 квітня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.