Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Патрюка М.В.,

суддів:

Берднік I.С., Прокопчука Ю.В. Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2007 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про вселення у квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що їм належить ця квартира на праві приватної власності. Квартира складається з двох жилих кімнат площею 17,2 кв.м і 9,7 кв.м., а всього її жила площа становить 26,9 кв.м. У серпні 1992 року ОСОБА_2 одружився й став проживати у квартирі разом із дружиною та сином, домовившись про те, що придбає для нього, позивача, однокімнатну квартиру, а ця перейде в його власність. Відповідач не виконав своїх зобов'язань, повністю зайняв квартиру разом із сім'єю, позбавивши його, позивача, місця проживання.

У липні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із позовом про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності на спірну квартиру в рівних частках за ним, дружиною, ОСОБА_3, та їхнім сином - ОСОБА_4.

У жовтні 2005 року ОСОБА_2, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 серпня 2005 року вказані вище позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2007 року, позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України (1618-15) рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про вселення у квартиру, суд першої інстанції виходив із того, що він як власник житла має переважне право на проживання в належному йому на праві спільної часткової власності жилому приміщенні.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, суд посилався на те, що на момент приватизації квартири вони проживали в ній без реєстрації, дружина, ОСОБА_3, і дитина були зареєстровані за іншою адресою. Раніше ніхто не визнавав за ОСОБА_3 право на жилу площу, і таких вимог вона не заявляла. Строк давності для пред'явлення позову про визнання свідоцтва про право власності недійсним сплинув.

З таким висновком погодився й апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суди до них дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд прийняв позов ОСОБА_2 (а.с. 46-47) про визнання права власності на квартиру за ним, його дружиною, ОСОБА_3, та неповнолітнім сином, ОСОБА_4., і розглянув його, не допустивши до участі у справі ОСОБА_3 та не з'ясувавши обставини, які б свідчили про те, де вона проживала та де була зареєстрована з дня реєстрації шлюбу й до розгляду справи в суді, а син - з дня його народження.

Позовну вимогу ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, суд узагалі не розглянув. Ця вимога не вирішена шляхом ухвалення додаткового рішення й в силу її нерозривного зв'язку з рештою вимог може бути вирішена тільки при новому розгляді справи після скасування оскаржуваних судових рішень.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, оскільки ухвалені з порушенням п. п. 4, 5 ст. 338 ЦПК України (1618-15) , що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до вимог п. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.