Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Гнатенка А.В.,

суддів:

Балюка М.I.,

Григор'євої Л.I.,

Гуменюка В.I.,

Данчука В.Г.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору дарування будинку недійсним, визнання права власності на 1/2 частину будинку, поділ будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 січня 2008 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1990 року до травня 2006 року знаходився у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4(ОСОБА_2), вели спільне господарство. 5 березня 1991 року за спільні кошти вони придбали будинок АДРЕСА_1, на придбання якого позивач відав відповідачці 10 000 доларів США. Договір купівлі-продажу будинку та право власності відповідачка оформила на себе. Проте, вона пообіцяла, що згодом переоформить частину будинку на нього та 4 серпня 1994 року подарувала йому 8/25 частин цього будинку.

ОСОБА_1 вказує, що за час спільного проживання за свої кошти прибудував до будинку другий поверх, приміщення крамниці, яка в технічному паспорті зазначена як "Кулінарія", побудував нову кам'яну огорожу, замощення подвір'я. 4 листопада 2005 року відповідачка розірвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила своє прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_2.

У жовтні 2006 року ОСОБА_5 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва про поділ спільного нажитого майна подружжя та визнання договору дарування ОСОБА_1 8/25 частин будинку від 4 серпня 1994 року, недійсним. Оскільки письмової згоди на дарування ОСОБА_5 не давав, суд повністю позов задовольнив та визнав договір дарування ОСОБА_1 8/25 частин будинку недійсним, визнав право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, а трикімнатну квартиру - власністю ОСОБА_5.

ОСОБА_2 подарувала у березні 2007 року спірний будинок своїй дочці ОСОБА_3. З часом відповідачі почали створювати неможливі умови для проживання позивача в будинку, вимагають щоб він виселився з спірного будинку, що він не може зробити, так як є людиною похилого віку, не працює, коштів на придбання іншого житла не має.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2007 року в задоволені позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 січня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3., ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд апеляційний суд виходив з того, що суд вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_5., який не брав участі в справі, розглянув не всі вимоги позивача, допустив інші процесуальні порушення при розгляді справи.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 лютого 2007 року, яке набрало чинності, була власником будинку АДРЕСА_1, без порушень вимог чинного законодавства подарувала належний їй будинок своїй дочці ОСОБА_3, доказів про те, що ОСОБА_1 є власником спірного будинку чи його частини суду не надано.

За таких обставин доводи суду апеляційної інстанції про те, що суд вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_5., який не брав участі в справі, розглянув не всі вимоги позивача є безпідставні.

Iнші порушення норм процесуального права, зазначені в ухвалі апеляційного суду, в силу вимог ст. 311 ЦПК України (1618-15) , не є підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд.

Оскільки апеляційним судом порушені норми процесуального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно із законом, то відповідно до ст. 339 ЦПК України (1618-15) ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 січня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 листопада 2007 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.