Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Головуючого - Сеніна Ю.Л.,

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.I., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 про поділ будинку та визнання права власності на гараж,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності в порядку спадкування належить 37/100 частин будинку АДРЕСА_1, відповідачці - 63/100 частини цього ж будинку, у тому числі 37/100 частин також в порядку спадкування, а 26/100 - згідно договору дарування; добровільно поділити будинок відповідачка не бажає.

Позивач просив поділити частину будинку АДРЕСА_1, яка належить йому та відповідачці в порядку спадкування, а також визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 17 квітня 2007 року позов ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудований гараж залишено без розгляду.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 12 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2007 року, позов задоволено, постановлено визнати на позивачем право власності на 24/100 частини будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнати 1-3 площею 13,4 кв. м., кухні 1-2 площею 6,4 кв. м., коридору 1-1 площею 9,4 кв. м. та погребу, визнати за ОСОБА_2 право власності на 19/100 частин цього будинку, що складається з кімнати 1-5 площею 8 кв. м., кімнати 1-4 площею 7,3 кв. м., сараю, прибудови, вбиральні, а також перерахувати з депозитного рахунку суду кошти, внесені ОСОБА_1, в сумі 769 грн. 89 коп. на користь ОСОБА_2

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що згідно експертного висновку від 25 травня 2007 року спадковим майном є 43/100 частини будинку, ця частина складається з кімнати 1-3, кухні 1-2, коридору 1-1, погреба, кімнати 1-5, кімнати 1-4, сараю, прибудови, вбиральні, а тому поділу підлягає саме зазначена частина з виділенням сторонам приміщень згідно варіанту № 1 експертного висновку.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 356 ЦК України (435-15) власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 3, 4 статті 357 ЦК України (435-15) передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частин 1, 3 статті 358 ЦК України (435-15) право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зазначеної норми виділення частини спільного майна в натурі проводиться відповідно до частки особи у праві спільної часткової власності; розмір матеріальної компенсації за зменшення частки особи у власності визначається за угодою сторін або судом за дійсною вартістю майна на час розгляду справи.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 9 листопада 2005 року позивач є власником 37/100 частин будинку АДРЕСА_1, відповідачка - 63/100 частин будинку (13/50 частин будинку їй належать згідно договору дарування від 8 червня 1984 року та 37/100 частин - в порядку спадкування також згідно свідоцтва про право на спадщину від 9 листопада 2005 року); рішеннями виконкому Білоцерківської міської ради від 23 липня 1984 року та від 14 лютого 2006 року ОСОБА_2 надано дозволи на проведення добудови до її частини будинку, а також на переобладнання кухні в жилу кімнату, а рішенням виконкому Білоцерківської міської ради від 24 жовтня 2006 року сторонам, як спадкоємцям, надано дозвіл на переобладнання приміщення 1-3 в жилу кімнату.

Суд, встановивши такі факти, в порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України (1618-15) на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, з огляду на положення статті 357 ЦК України (435-15) не встановив та не зазначив у рішенні правових підстав зменшення при проведенні поділу будинку ідеальних часток сторін у власності на будинок, в достатньому обсязі не вмотивував і свого висновку про те, що спадковим майном є лише 43/100 частини будинку.

Суд фактично не вирішив питання про виділення сторонам тих частин будинку в натурі, які відповідають їх часткам у праві спільної часткової власності на будинок в цілому, не з'ясував реальної можливості такого виділення, а також не навів мотивів, за якими відступив від розміру часток у власності на будинок, визначених правовстановлюючими документами, а саме в ОСОБА_1 - 37/100, в ОСОБА_2 - 63/100, а також не перевірив чи відповідає розмір грошової компенсації за перевищення частки у спільній власності дійсній вартості цієї частки.

Крім того, ухвалою суду від 17 квітня 2007 року в справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу й на виконання такої ухвали старшим техніком Білоцерківського міжміського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_3 було надано висновок від 25 травня 2007 року.

Зазначений експертний висновок суд узяв до уваги як доказ при вирішенні питання про розмір спадкової частини будинку, при виборі варіанту поділу будинку в натурі, а також для визначення розміру компенсації за зменшення частки, при цьому суд не перевірив, чи була така експертиза проведена належним чином, не звернув уваги на те, що в порушення вимог статті 147 ЦПК України (1618-15) у висновку експерта не зазначено її свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, крім того, не зазначено й про те, що експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України (1618-15) у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України (1618-15) .

Керуючись статтею 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 12 липня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.