Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Берднік I.С.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до слідчого відділу Васильківського РВ УМВС України в Запорізькій області, третя особа - Державне казначейство України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 липня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 1999 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач незаконно утримував його під вартою з 19 лютого 1991 року до 30 жовтня 1991 року, просив стягнути на його користь матеріальну шкоду в розмірі 24 900 грн. 87 коп. та моральну шкоду в розмірі 1млн. грн.

У ході розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово змінював свої позовні вимоги та остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь 2 405 742 грн. матеріальної та 6 млн. грн. моральної шкоди.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 5 липня 2007 року, позов задоволено частково. Стягнуто зі слідчого відділу Васильківського РВ УМВС України в Запорізькій області через Державне казначейство України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 390 957 грн. 13 коп. та моральну шкоду в розмірі 60 тис. грн.

У касаційній скарзі заступник прокурора Запорізької області ставить питання про скасування ухвалених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обгрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналіз тексту судових рішень свідчить про те, що вони не відповідають вимогам вищеназваної норми закону, оскільки в ньому немає відомостей щодо встановлених судом фактів із наведенням доказів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд, з чим погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності підстав для відшкодування шкоди позивачу відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , а також з того, що розмір заподіяної шкоди знайшов своє підтвердження.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки їх зроблено без повного з'ясування всіх обставин, без перевірки їх доказами, у тому числі й наявними у справі.

Доводи судів щодо відшкодування ОСОБА_1 утрачених грошових вкладів суд належним чином не обгрунтував доказами. Крім того, не звернув уваги на те, що відшкодування цих коштів провадиться відповідно до ст. 1-3 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) .

Належним чином не перевірені судом і доводи позивача про суми втраченої ОСОБА_1 заробітної плати.

Відповідно до п. 5 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) від 4 березня 1996 року (далі - Закон) право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені ч. 1 ст. 1 Закону, були здійснені після набуття Законом чинності, тобто після 16 січня 1995 року.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 незаконно утримувався під вартою з 19 лютого 1991 року до 30 жовтня 1991 року. Цим обставинам судом не дана належна оцінка.

Що стосується відшкодування моральної шкоди за період з 16 серпня 1995 року до 1 липня 1997 року (дати закриття кримінальної справи відносно позивача), а також визначення розміру заподіяння цієї шкоди, то суд не обгрунтував розмір, а також не зазначив, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, відшкодовуючи шкоду ОСОБА_1 зі слідчого відділу Васильківського РВ УМВС України в Запорізькій області, що не є юридичною особою, суд не вирішив питання про притягнення до участі у справі Державного казначейства України в якості відповідача, а залучив його лише в якості третьої особи.

Разом з тим при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суди не в повній мірі врахували положення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , відповідно до яких, крім урахування характеру та обсягу страждань і немайнових втрат, яких зазнала особа, необхідно виходити зі змісту розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, рішення, ухвалені не на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, їх не можна визнати законними й обгрунтованими, тому судові рішення як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 5 липня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.