Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні нею за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 25 березня 2008 року,

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні нею, посилаючись на те, що за договором купівлі-продажу набув право власності на земельну ділянку площею 0,12 га, після чого довідався, що відповідач самовільно зайняв частину цієї земельної ділянки та не бажає звільняти її.

Рішенням Обухівського районного суду від 15 січня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку та зобов'язано ОСОБА_2 звільнити її від будівель, насаджень та будівельного сміття.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 березня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в позові ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право власності на земельну ділянку, частину якої зайняв відповідач, та зобов'язав останнього вчинити дії по звільненню земельної ділянки позивача.

Такий висновок є правильним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України та ч. 1 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, які на підставі ст.ст. 125, 126 ЗК України виникають після одержання ним державного акта із зазначенням меж земельної ділянки.

Встановивши, що у позивача виникло право на спірну земельну ділянку та що відповідачем порушено визначені у державному акті на неї межі суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою позивача.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що при встановленні меж земельної ділянки позивача у натурі той добровільно погодився на відведення йому земельної ділянки площею 0,11 га, а не 0,12 га, як зазначено в державному акті на право власності на земельну ділянку, а тому він є неналежним позивачем.

Однак, з таким висновком погодитися не можна, оскільки позивач має право на земельну ділянку площею та в межах, вказаних у державному акті, а той факт, що він добровільно погодився на використання частини її попереднім суміжним землекористувачем не позбавило його права на всю земельну ділянку і може бути перешкодою для відновлення його права на землю, яке зараз порушується іншим землекористувачем - відповідачем у справі.

Таким чином, в частині вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В частині вимоги про визнання права власності на землю рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки таке право позивача посвідчується відповідним державним актом і ніким не оспорюється.

За таких обставин в цій частині відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити, а рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 336, ст.ст. 337, 339, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 25 березня 2008 року в частині скасування рішення Обухівського районного суду від 15 січня 2008 року про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в позові скасувати та у цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В решті рішення апеляційного суду Київської області від 25 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.