Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі :

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів:

Григор'євої Л.І., Балюка М.І.,

Данчука В.Г., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 9 січня 2008 року,

У жовтні 2007 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що працював на шахті "Інгульська" державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" протягом 31 року, з них 26 років 9 місяців в шкідливих умовах праці, що призвело до професійного захворювання.

Зазначав, що згідно з висновком МСЕК від 23 січня 2007 року йому встановлено 50% втрати працездатності безстроково та визнано його інвалідом третьої групи внаслідок професійного захворювання, яке виникло у зв'язку зі шкідливими умовами праці в період перебування в трудових відносинах із відповідачем.

Посилаючись на те, що він переживає моральні страждання, які пов'язані з постійним болем, що супроводжуються судорогами в руках і ногах, просив суд стягнути з відповідача на його користь на відшкодування моральної шкоди 92 тис. грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 9 січня 2008 року рішення першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким поновити йому пропущений ним строк позовної давності та задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1працюючи на шахті "Інгульська" державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" отримав професійне захворювання, висновком МСЕК від 23 січня 2007 року йому встановлено 50% втрати працездатності та визнано інвалідом третьої групи.

Скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції вірно встановлено характер правовідносин сторін, факт наявності в позивача права на звернення з позовом до суду до роботодавця, однак ним без поважних причин пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, у зв'язку з чим відмовив у позові з цих підстав.

З таким висновком погодитись не можна, оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права - ст. 233 КЗпП України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що положення ст. 233 КЗпП України не поширюються на спори, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності.

Положення ст. 233 КЗпП України застосовуються до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством - ст. 237-1 КЗпП України.

Між тим, норма ст. 237-1 КЗпП України на правовідносини осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності та господарювання, і які підлягають загальнообов'язковому державному страхуванню, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які призвели до втрати працездатності, не поширюється, у зв'язку з чим рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову до роботодавця з підстав пропуску строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України не можна визнати законним і обгрунтованим.

Відповідно до ст. 255 КЗпП України види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним страхуванням працівникам, а в деяких випадках і членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування.

Стаття 9 Закону України "Про охорону праці" покладає обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я у процесі трудової діяльності на Фонд відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Застосовуючи норми ст. 237-1 КЗпП України, яка не поширюється на правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем, суд не врахував положення ст. 9 цього Закону та те, що ці правовідносини регулюються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного страхування, зокрема Законом України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) . Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. ст. 1, 15, 21, 28, 34 зазначеного Закону в разі настання страхового випадку, а саме з часу встановлення втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, відшкодування моральної шкоди відноситься до обов'язку Фонду, а не роботодавця. Норма Закону, яка передбачає такий обов'язок роботодавця поряд з Фондом (чи окремо від нього) відсутня, оскільки параграф 2 глави 82 ЦК України (435-15) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, або смертю особи не поширюється на випадки, які виникли на виробництві із застрахованими особами.

Враховуючи положення зазначених норм, на правовідносини сторін, які регулюються Законами України "Про охорону праці" (2694-12) , "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) поширюються загальні правила позовної давності передбачені главою 19 ЦК України (435-15) , а не нормою ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "є" п.1 ч.1 ст. 21, ч.3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з розділом XI Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) ) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Правильно скасувавши ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" моральної шкоди, апеляційний суд разом з тим допустив неправильне застосування матеріального права безпідставно ухвалив рішення про відмову в позові з підстав пропуску строку звернення до суду, у зв'язку з чим рішення апеляційної інстанції відповідно до ст. 341 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. п.5 ч. 1 ст. 336, ст. 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 9 січня 2008 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.