Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Косенка В.Й., Гуменюка В.І.,

Данчука В.Г., Балюка М.І., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства ПМК-21 "Лісбуд" про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2007 року,

23 лютого 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відкритого акціонерного товариства ПМК - 21 "Лісбуд" (далі - ВАТ ПМК - 21 "Лісбуд") про стягнення боргу, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що в 1993 році він вніс у касу відповідача кошти за 37 500 штук цегли та за 10 тонн цементу згідно з касовими ордерами, однак цегли й цементу не отримав з вини відповідача.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 3 вересня 2007 року позов задоволено. Зобов'язано ВАТ ПМК-21 "Лісбуд" повернути ОСОБА_1 37 500 штук цегли та 10 тонн цементу.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2007 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням апеляційного суду, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Відповідно до ст. 257 ЦК України для заявлених позивачем вимог позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Якщо причини порушення строку позовної давності судом буде визнано поважними, то порушене право підлягає захисту. Встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами в 1993 році.

З матеріалів справи вбачається, що в 1995 році позивач звертався з листом до апелянта про видачу йому вищевказаних будівельних матеріалів. Однак до суду за захистом своїх порушених прав ОСОБА_1 звернувся тільки в 2007 році. Доказів, які б свідчили, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності з поважних причин, ним не було надано.

За таких обставин апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути лише неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтями 338- 341 ЦПК України передбачено випадки, в яких рішення суду скасовується.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального й процесуального права, а отже, відсутні підстави для скасування ухваленого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.