Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., здійснивши попередній розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оцелот" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Лисенко В.І. від 18 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О., Межевича М.В. від 05 вересня 2013 року,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оцелот" (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 лютого 2013 року №0000162201, №0000152201, №0000202201.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало про правомірне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат за результатами фактично здійснених операцій із ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003".

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року №0000162201, №0000152201 та №0000202201.

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення, дійшли висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003", у зв'язку із чим платником податків правомірно сформовано податковий кредит та витрати.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що реальне здійснення операцій між позивачем та ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003" не підтверджується, оскільки постачальники останніх, згідно з актами, складеними за результатами проведених контрольних заходів, не вели господарської діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2013 року відкрито касаційне провадження.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки Товариства складено акт від 30 січня 2013 року №227/22-01/31292535, яким зафіксовано порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК), що полягає у включенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшенні оподатковуваного доходу на суму витрат за результатами операцій із ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003", які не підтверджено документально, та як наслідок призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 546805 грн. та податку на додану вартість у розмірі 338051 грн.

На підставі акта прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року:

- № 0000152201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 573765 грн., в тому числі: за основним платежем 546805 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 26940 грн.;

- № 0000162201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 422565 грн., в тому числі: за основним платежем 338051, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 84514 грн.;

- № 0000202201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146363 грн.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) (далі - Закон № 996-ХIV (996-14) ).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій на підставі податкових, видаткових, товарно-транспортних накладних, банківських виписок, сертифікатів відповідності, паспортів, правова оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, встановлено, що ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003" поставлено товар позивачу та останній здійснив розрахунки з постачальниками. Вказані господарські операції спричинили реальну зміну майнового стану платника податку.

Що ж до доводів відповідача, наведених в касаційній скарзі, суд вважає їх неприйнятними, з огляду на те, що інформація, отримана за результатами проведених контрольних заходів, про нездійснення постачальниками ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003" операцій, не спростовує реальність операцій між позивачем та його безпосередніми контрагентами, адже матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено взаємопов'язаності операцій постачальників та ТОВ "Інжбуд Груп", ПП "Ольвія-2003" із господарськими операціями з поставки товарів між останніми та позивачем.

Твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки жодних первинних документів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій спростовується самим змістом акта, відповідно до якого під час контрольного заходу Інспекцією досліджувались, зокрема, податкові та видаткові накладні.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали протиправними і скасували податкові повідомлення-рішення від 26 лютого 2013 року № 0000162201, № 0000152201, №0000202201 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.