6-1993св09 Про поділ спільного майна подружжя - 20.05.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - відкрите акціонерне товариств "Райффайзен Банк Аваль", про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

У березні 2008 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що з 19 вересня 2003 року до 4 грудня 2007 року перебувала у шлюбі з відповідачем.

Під час шлюбу ними в кредит була придбана квартира АДРЕСА_1 вартістю 911 005 грн., автомобіль "Suzuki Liana" вартістю 75 750 грн. та автомобіль "Nissan X-Trail" вартістю 176 634 грн. Крім того, вони мали грошові кошти на компенсаційному рахунку, предмети домашнього вжитку та побутову техніку вартістю 35 950 грн.

Правовстановлюючі документи на квартиру та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів були оформлені на ім'я ОСОБА_2

Вважаючи, що майно було придбано в період шлюбу, однак вона також вкладала свої власні кошти, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 73/100 частини квартири, 4/5 частини автомобіля "Suzuki Liana", частину автомобіль "Nissan X-Trail", частину грошових коштів та на предмети домашнього вжитку. За ОСОБА_2 просила визнати право власності на 27/100 частини квартири, 1/5 частину автомобіля "Suzuki Liana", частину автомобіля "Nissan X-Trail" та частину грошових коштів. Також ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 18 400 грн. власних коштів, витрачених на організацію та проведення весілля, 1 700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив визнати за ним та за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири та на частину грошових коштів за кожним; залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль "Suzuki Liana", зобов'язавши її сплатити йому 37 875 грн. компенсації; залишити в загальному користуванні сторін предмети домашнього вжитку вартістю 35 950 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 липня 2008 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 911 005 грн., автомобіль "Suzuki Liana" вартістю 75 750 грн. та предмети домашнього вжитку.

Зобов'язано ОСОБА_1 укласти з відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" договір про рефінансування поточної заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2004 року № 014/74/0760/36, укладеним між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_2

Припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру.

Виділено ОСОБА_2 автомобіль "Nissan X-Trail" вартістю 176 634 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 162 872 грн. компенсації.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2008 року зазначене судове рішення в частині поділу спільного майна подружжя скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовів частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 - на 2/5 частини цієї квартири.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль "Suzuki Liana" вартістю 75 750 грн. та предмети домашнього вжитку.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль "Nissan X-Trail" вартістю 176 634 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 64 246 грн. 25 коп. компенсації.

У решті позовів відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про поділ майна подружжя, вважав, що суд не врахував положення ч. 1 ст. ст. 60, 70 СК України.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом установлено, що сторони перебували у шлюбі з 19 вересня 2003 року до 4 грудня 2007 року.

У матеріалах справи (а.с. 21, 188) є дві нотаріально оформлені заяви сторін про поділ спільного майна, набутого в шлюбі. Відповідно до одної заяви відповідач визнавав, що позивачка вклала на придбання квартири не менше 60 % її вартості, а тому йому належить не більше 40 %. Погоджувався він за свою частку отримати грошову компенсацію, а квартиру залишити ОСОБА_1

При поділі автомобіля "Suzuki Liana" відповідач визначив свою частку - 25%, а частку позивачки - 75%. ОСОБА_1 повинна була сплатити частку ОСОБА_2 грошима.

Відповідно до другої заяви сторони погоджувалися на рівне право кожного на придбане майно у шлюбі, зокрема: на квартиру та на автомобіль "Suzuki Liana".

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення про визнання права власності на більшу частину квартири за позивачкою, вважав, що вона внесла більшу частку коштів на придбання квартири, у тому числі грошей, які мала до шлюбу з відповідачем.

Між тим, з витягу рахунків на ім'я позивачки, які є в справі та які суд вважав вкладеними в придбання квартири (а.с. 30, 31) вбачається, що гроші в сумі 15 тис. грн. та 8 тис. грн. були зняті у жовтні та у грудні 2003 року, тоді як квартира була придбана в листопаді 2004 року, тобто майже за рік до придбання спірної квартири. Апеляційний суд на це уваги не звернув.

Оскільки на придбання квартири був взятий у банку кредит, судом першої інстанції була врахована згода ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" щодо покладання на позивачку обов'язку погашення залишку поточної заборгованості за отриманими коштами на купівлю квартири згідно з кредитним договором № 014/74/0760/36 від 11 листопада 2004 року, тобто фактичне прийняття ОСОБА_1 зобов'язання сторони боржника замість ОСОБА_2

Між тим, скасовуючи рішення суду в цій частині, апеляційний суд питання щодо боргових зобов'язань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перед банком відповідно до кредитного договору не вирішив.

У мотивувальній частині рішення апеляційний суд зазначив про можливість покладення на позивачку обов'язку щодо укладення нового кредитного договору на 3/5 частини, а на ОСОБА_2 - на 2/5 частини від суми загального боргу. Однак при цьому судом не була встановлена та не вказана сума і не визначений механізм розподілу однієї квартири в якості застави між двома кредитами для реалізації такого обов'язку позивачки.

Крім того, в рішенні апеляційного суду допущені розбіжності між мотивувальною частиною та резолютивною. Так, на підставі проведених судом взаєморозрахунків грошова компенсація в сумі 64 246 грн. 25 коп. в мотивувальній частині зазначена як така, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, а в резолютивній частині навпаки стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 64 246 грн. 25 коп.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України при ухваленні нового рішення суд повинен змінити розподіл судових витрат.

Проте апеляційний суд у порушення вимог п. 4 ст. 215 ЦПК України цього взагалі не зробив.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.