УХВАЛА
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Берднік I.С.,
Лященко Н.П.,
Костенка А.В.,
Прокопчука Ю.В.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в
інтересах недієздатної ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду
Iвано-Франківського міського виконавчого комітету про визнання
недійсними свідоцтва про право власності на квартиру, договору
купівлі-продажу квартири, договору міни квартири,
в с т а н о в и л а :
У березні 2000 року ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2
пред'явила в суді позов до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду
Iвано-Франківського міського виконавчого комітету про визнання
недійсними свідоцтва про право власності на квартиру, договору
купівлі-продажу квартири, договору міни квартири.
Зазначала, що на підставі ордера на житлове приміщення від 15
вересня 1989 року №001255, виданого виконавчим комітетом
Iвано-Франківської міської ради народних депутатів, ОСОБА_2 була
надана для проживання квартира АДРЕСА_1.
У 1998 році ОСОБА_2 познайомилася зі ОСОБА_3, яка в
подальшому ввійшла в довіру та вмовила позивачку приватизувати
квартиру.
У березні 1998 року ОСОБА_2 приватизувала квартиру, 13
березня 1998 року їй було видано свідоцтво про право власності на
квартиру.
25 березня 1998 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений
договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який посвідчений
приватним нотаріусом Iвано-Франківського міського нотаріального
округу.
Укладаючи зазначений договір, позивачка не розуміла значення
своїх дій.
Відразу після укладення угоди ОСОБА_3 зняла з реєстрації та
вигнала позивачку з квартири.
2 квітня 1999 року ОСОБА_3 уклала договір міни спірної
квартири з ОСОБА_4 та ОСОБА_5
ОСОБА_2 є інвалідом другої групи з дитинства довічно, 11
грудня 2000 року визнана недієздатною, а ОСОБА_1 призначено її
опікуном.
Посилаючись на зазначені обставини, представник позивачки
просила задовольнити позов.
Рішенням Iвано-Франківського міського суду Iвано-Франківської
області від 19 серпня 2003 року, залишеним без змін ухвалою
апеляційного суду Iвано-Франківської області від 24 грудня 2003
року, позов ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2 задоволено
частково: визнано договір купівлі-продажу від 25 березня 1998 року
недійсним, стягнуто зі ОСОБА_3 239 грн. державного мита, у
задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивачка просить скасувати постановлені
судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про
визнання недійсним договору міни, посилаючись на порушення судами
норм матеріального та процесуального права, і в цій частині справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 202, 203 ЦПК України (1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року) рішення суду повинно бути законним і
обгрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права,
що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини й правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Суд першої інстанції не звернув уваги на роз'яснення, що
містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28
квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання
угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, відповідно до яких угода може
бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками,
передбаченими законом.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
підставами позову,
які відповідно до ст. ст. 103, 203 цього Кодексу суд не може
змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній
обгрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму
закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд
уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм
відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із
положень ст. 52 ЦК України (1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
року), які регулюють
правові наслідки правочину, який вчинено громадянином, визнаним
недієздатним, проте зазначеними обставинами позивачка свої вимоги
не обгрунтовувала та й недієздатною вона була визнана вже після
укладення угод.
Відповідно до ст. 55 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена
громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення
перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх
дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за
позовом цього громадянина.
Поза увагою суду залишилися й вимоги ч. 2 ст. 55 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання
недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру, суд
першої інстанції виходив із того, що цим документом позивачка
набула право власності, не вчинила при цьому ніяких ні з ким угод.
Такі висновки не грунтуються на вимогах закону.
Приватизація квартири - це цивільно-правова угода, підстави
визнання її недійсною передбачені ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
На порушення вимог ст. ст. 40, 62 ЦПК України (1963
( 1501-06 ) (1501-06)
року) суд належним чином не перевірив доводи позивачки
щодо визнання цієї угоди недійсною з підстав, що на час
приватизації квартири та отримання свідоцтва вона не усвідомлювала
значення своїх дій, і не дав правової оцінки зібраним доказам.
Не грунтуються на вимогах закону й висновки суду щодо
відсутності правових підстав для витребування спірної квартири в
ОСОБА_5 і ОСОБА_4
Відповідно до ст. 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
у разі володіння
майном набувачем без правових підстав або у випадку набуття його
за безвідплатним договором в особи, яка не мала права його
відчужувати, власник має право витребувати своє майно від
добросовісного набувача у всіх випадках.
Якщо майно відчужено за відплатним договором, власник має
право витребувати це майно від добросовісного набувача, крім інших
випадків, і у разі, якщо воно вибуло з його володіння поза його
волею.
На зазначені порушення закону не звернув уваги й суд
апеляційної інстанції.
З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна
визнати законними та обгрунтованими й вони підлягають скасуванню,
а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах недієздатної ОСОБА_2
задовольнити частково.
Рішення Iвано-Франківського міського суду Iвано-Франківської
області від 19 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду
Iвано-Франківської області від 24 грудня 2003 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
I.С. Берднік
А.В. Костенко
Н.П. Лященко
Ю.В. Прокопчук