Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

Головуючого - Сеніна Ю.Л.,

Суддів: Гуменюка В.I., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.I., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на S частину квартири та стягнення грошової компенсації й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартиру,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебуває з відповідачем у шлюбі з листопада 2002 року, за час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1, однак після припинення сімейних стосунків ОСОБА_2відмовляється визнати її право на квартиру, створив неможливі умови спільного проживання.

Позивачка просила визнати за нею право власності на S частину квартири, поділити квартиру шляхом її виділення відповідачу та стягнення на її користь грошової компенсації замість частки у власності.

ОСОБА_2пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_1. і просив визнати спірну квартиру його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що будівництво квартири було інвестоване в повному обсязі виключно за його особисті кошти.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2007 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1. і відмову в задоволенні зустрічного позову. Постановлено визнати за ОСОБА_1. право власності на 35/100 частин квартири АДРЕСА_1, виділити квартиру у власність ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. компенсацію в сумі 376791 грн. 80 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_2просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що інвестування будівництва спірної квартири в повному обсязі проведене виключно за кошти, що належали особисто ОСОБА_2, а тому квартира АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 з визнанням за нею права власності на 35/100 частин квартири та стягнення на її користь грошової компенсації вартості цієї частки, суд апеляційної інстанції виходив виключно із положень статті 22 КпШС України (2006-07) щодо виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна..

Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Такі ж положення щодо правового режиму майна подружжя були встановлені й статтями 22, 24 КпШС України (2006-07) .

Згідно зазначених норм при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

В порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України (1618-15) суд апеляційної інстанції не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки суду першої інстанції, зосередився виключно на положеннях статті 22 КпШС України (2006-07) щодо презумпції виникнення права спільної сумісної власності подружжя та з цих підстав задовольнив позов ОСОБА_1, однак не звернув уваги на вимоги статей 24 КпШС України (2006-07) , 57 СК України, не перевірив обгрунтованість висновків суду першої інстанції щодо джерел придбання спірної квартири та доводи апеляційної скарги стосовно цих висновків.

Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість її частки у праві власності на квартиру, суд апеляційної інстанції не врахував вимоги частин 4,5 статті 71 СК України щодо умов та порядку присудження такої компенсації.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України (1618-15) .

Керуючись статтею 336 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково..

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.