Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-0669, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керчі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У липні 2006 року ОСОБА_1. звернулася в суд із позовом до військової частини А-0669, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керчі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначала, що її чоловік - ОСОБА_2. перебував у трудових відносинах з військовою частиною А-0669.

У ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2., під час виконання ним трудових обов'язків, стався нещасний випадок, внаслідок якого він загинув.

Посилаючись на те, що смертю чоловіка їй завдано матеріальну на моральну шкоду, просила стягнути 3 996 грн. 85 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 грудня 2006 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2007 року, позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені частково: стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керчі на її користь 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, у задоволенні позовних вимог, заявлених до військової частини А-0669 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керчі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови у задоволенні заявлених нею вимог до військової частини А-0669 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керчі підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1. частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1. суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) обов'язок по відшкодуванню завданої позивачці моральної шкоди у зв'язку зі смертю чоловіка покладається на Фонд і таке право закріплене ст. 34 зазначеного Закону.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права., яке призвело до неправильного вирішення спору.

Судами встановлено, що чоловік позивачки - ОСОБА_2. перебував у трудових відносинах з військовою частиною А-0669.

ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_2. стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він загинув.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону.

Статтями 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року № 1105 - ХIV (в редакції станом на ІНФОРМАЦІЯ_1) передбачалося здійснення Фондом соціального страхування від нещасних випадків виплат грошових сум на відшкодування моральної шкоди потерпілому, а не членам його сім'ї.

Проте ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1. на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) суд не врахував зазначених вимог закону, не з'ясував, які саме правовідносини виникли між сторонами та не правильно застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. про відшкодування моральної шкоди заявлених до військової частини А-0669, суди вважали, що військова частина А-0669 не може нести відповідальності за спричинену моральну шкоду.

Однак до таких висновків суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Обґрунтовуючи позовні вимоги до військової частини А-0669, ОСОБА_1. зазначала, що саме з вини військової частини, яка допустила до роботи несправний автомобіль, загинув її чоловік та, що смертю чоловіка їй завдана моральна шкода.

Суд, на порушення статей 214, 215 ЦПК України вищезазначені вимоги закону до уваги не взяв, у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин, доводів позивачки не перевірив.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, на порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи і залишив рішення першої інстанції без зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Керчі задовольнити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 6 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 лютого 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.