Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Гнатенка А.В.,

суддів:

Балюка М.I.,

Данчука В.Г.,

Барсукової В.М.,

Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Ужгородської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Ужгородської міської ради про визнання недійсними рішення Ужгородської міської ради та державного акта про право приватної власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтв про спадщину за законом від 25 жовтня 2004 року № 3-3097 та № 3-3096, виданих Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою після смерті матері, ОСОБА_4., яка померла IНФОРМАЦIЯ_1, отримала 3/4 частини будинку АДРЕСА_1, а після смерті - IНФОРМАЦIЯ_2 - брата, ОСОБА_5, отримала 1/4 частину цього будинку, який належав їм на праві спільної часткової власності. Крім будинку, нею також успадкована земельна ділянка в розмірі 0,062 га, що належала на праві приватної власності спадкодавцеві ОСОБА_5. на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого йому Ужгородською міською радою 21 червня 2000 року. Відповідачі встановили огорожі від належних їм земельних ділянок, чим перекрили їй доступ до її частини земельної ділянки, яку незаконно використовує ОСОБА_2. Вона запропонувала ОСОБА_3. помінятися з нею смугою належної їй земельної ділянки довжиною 26,13 м, шириною 1 м на таку саму земельну ділянку, яка належить ОСОБА_3., за будинком АДРЕСА_1. Однак остання відмовилася від такого обміну, оскільки вона відмовилася продати їй будинок АДРЕСА_1. Своєю відмовою ОСОБА_3 позбавила її доступу до отриманої в спадок частини земельної ділянки.

У зустрічному позові ОСОБА_2., просила суд визнати недійсним державний акт про право приватної власності, виданий ОСОБА_5., на земельну ділянку розміром 0,062 га по АДРЕСА_1 та частково визнати недійсним рішення двадцятої сесії третього скликання Ужгородської ради в частині передання у власність земельної ділянки розміром 0,062 га ОСОБА_5., указуючи на те, що про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5. їй не було відомо взагалі, питання межі на той час було спірним, з нею погодження меж земельної ділянки не проводилось.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 5 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2007 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Державний акт від 21 червня 2000 року про передання ОСОБА_5. у власність земельної ділянки поАДРЕСА_1 визнано недійсним. Визнано недійсним рішення Ужгородської міської ради від 24 квітня 2000 року в частині передання у власність ОСОБА_5. земельної ділянки розміром 0,062 га.

У касаційній скарзі ОСОБА_3. просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд обгрунтовано виходив із того, що спадкодавцю ОСОБА_5. належала земельна ділянка площею 0,033 га, яку ОСОБА_3. успадкувала разом із розміщеним на ній спадковим будинком АДРЕСА_1. Раніше ОСОБА_5. належала земельна ділянка площею 0,062 га, з якої він 0,029 га продав ОСОБА_3. Земельна ділянка розміром 0,033 га, яку використовує ОСОБА_2., не є спадковою, а тому вимоги про усунення перешкод у користуванні цією земельною ділянкою є безпідставними.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд виходив із того, що ОСОБА_2. не підписувала акт погодження меж земельної ділянки, питання межі на той час було спірним, це питання не виносилося на узгоджувальну комісію, тому приватизація земельної ділянки ОСОБА_5. проведена незаконно.

З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх із неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року "Про земельну реформу" (563-12) , Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) і Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах України від 15 лютого 1993 року, (які діяли на час виникнення спірних відносин) вирішення цього питання належало до компетенції відповідної місцевої ради.

Вирішуючи спір, суд зазначених вимог законодавства не врахував і дійшов помилкового висновку про незаконність приватизації земельної ділянки ОСОБА_5.

Ужгородська міська рада в межах своєї компетенції прийняла рішення від 24 квітня 2000 року про передання ОСОБА_5. земельної ділянки розміром 0,062 га та правомірно видала йому відповідний державний акт про право приватної власності на землю.

За таких обставин у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, а в апеляційного суду - для висновку про законність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Ураховуючи те, що суди при вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права при вирішенні зустрічних позовних вимог, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Керуючись ст. 336, 341 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду Українивирішила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2007 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Ужгородської міської ради про визнання недійсними рішення Ужгородської міської ради та державного акта про право приватної власності на землю відмовити.

В іншій частині рішення Ужгородського міськрайонного суду від 5 березня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 травня 2007 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.