825/78/13-а Про визнання незаконним та скасування наказу УМВС України про звільнення, зобов`язання УМВС України поновити в званні майора міліції та на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції, та нарахування і виплату заробітну плату за весь час вимушеного прогулу - 18.06.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Чернігівського міського відділу міліції управління внутрішніх справ України в Чернігівській області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, -

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому з урахування уточнень просила визнати наказ УМВС України в Чернігівській області від 05.12.2012 № 224 о/с про звільнення ОСОБА_2 незаконним та скасувати його; зобов'язати УМВС України в Чернігівській області поновити прокопову Ю.Г. з 05.12.2012 в званні майора міліції та на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Деснянського відділу міліції Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області; зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.09.2012 (а.с. 9-15), залишеною без змін постановою апеляційного суду Чернігівської області від 22.11.2012 року (а.с. 16-19), ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" та призначено їй адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.

Як вбачається із змісту вказаної постанови суду, ОСОБА_2 будучи службовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, використовувала свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості, в особистих інтересах, з метою одержання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів, чим порушила вимоги частини першої статті 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та частини першої статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції".

На підставі постанови апеляційного суду Чернігівської області від 22.11.2012, УМВС України в Чернігівській області 05.12.2012 видано наказ № 224 о/с про звільнення у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "й" Положення про положення служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у разі набрання законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення), майора міліції ОСОБА_2, дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Деснянського відділу міліції Чернігівського міського відділу УМВС (а.с. 8).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправильно дав оцінку наявним в матеріалах справи доказам стосовно того, яким чином, коли і за яких обставин позивача було звільнено з органів МВС України, а саме, що вказане звільнення відбулось з порушенням ст. 43 Конституції України та трудового законодавства.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач проходила службу в органах внутрішніх справ України з 18.04.1996 по 05.12.2012, остання займана посада дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекторів міліції Деснянського відділу міліції Чернігівського міського відділу УМВС України, що підтверджується копією послужного списку (а.с. 53- 59).

На момент видання наказу № 224 о/с від 05.12.2012 про звільнення у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "й" Положення про положення служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у разі набрання законної сили рішення суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення), майора міліції ОСОБА_2, дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Деснянського відділу міліції Чернігівського міського відділу УМВС, позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні в Пологовому будинку Чернігівської міської ради з діагнозом вагітність 16-17 тижнів, загроза переривання вагітності, що підтверджується довідками (а.с. 20, 21)

Копію наказу № 224 о/с від 05.12.2012 позивачу було пред'явлено в лікарняній палаті Пологового будинку Чернігівської міської ради 07.12.2012.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про міліцію" встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України № 114 від 29.07.1991 (114-91-п)

Пунктом 17 Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ (114-91-п) передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Згідно із ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, аналізуючи положення ст. 184 КЗпП України колегія судів прийшла до висновку, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу взагалі не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) звільнення вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

При цьому для застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування даної норми не ставиться в залежність і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, яка має місце під час розгляду аналогічних справ та викладена в ухвалі від 11.11.2009 у справі № 6-15304вов09.

Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення визначені статтею 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції". Так, абзацом другим частиною другої вказаної статті визначено, що інші особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

Колегія суддів звертає увагу, що аналізуючи вищевказану норму Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) після набрання законної сили постанови Деснянського районного суду м. Чернігова позивача потрібно було усунути із займаної посади, а не звільнити зі служби, як це зроблено відповідачем.

Згідно з п. 24 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ (114-91-п) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем неправомірно звільнено ОСОБА_2 з посади дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Деснянського відділу міліції Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області, а тому вимоги позивача про зобовязання поновити її на посаді та вимоги щодо зобовязання нарахувати та сплатити їй заробітну плату за весь час вимушеного прогулу є правомірними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення наказу № 224 о/с від 05.12.2012.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області № 224 о/с від 05.12.2012 незаконним.

Зобов'язати управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області поновити на роботі ОСОБА_2.

Зобовязати Чернігівський міський відділ міліції управління внутрішніх справ України в Чернігівській області нарахувати та сплатити ОСОБА_2 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.