У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 березня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Григор'євої Л.I., Барсукової В.М.,
Данчука В.Г., Косенка В.Й., -
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1до ОСОБА_2, управління майном Севастопольської міської
державної адміністрації, ради опіки та піклування Нахімовської
районної державної адміністрації м. Севастополя про визнання
недійсною приватизації житла, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на
рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 17 вересня
2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 8
листопада 2007 року,
встановила:
У березні 2006 року позивачка в інтересах малолітнього
ОСОБА_3звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги
тим, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2., в якому
народився їхній син.
Посилаючись на те, що рішенням Нахімовського районного суду
м. Севастополя від 5 березня 2004 року вона визнана такою, що
втратила право користування жилим приміщенням - квартирою
АДРЕСА_1, але при виконанні цього рішення був знятий із реєстрації
і її малолітній син - ОСОБА_3, позивачка просила визнати недійсним
свідоцтво про право власності на вказане житло, яке видане
управлінням майном Севастопольської міської державної
адміністрації 25 серпня 2005 року на ім'я ОСОБА_2.
Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 17
вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м.
Севастополя від 8 листопада 2007 року, позов ОСОБА_1. задоволено.
Визнано недійсним указане свідоцтво про право власності.
У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі
ОСОБА_2. просить скасувати рішення Нахімовського районного суду м.
Севастополя від 17 вересня 2007 року, ухвалу апеляційного суду м.
Севастополя від 8 листопада 2007 року та припинити провадження у
справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального права й порушення норм процесуального права.
Касаційна підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Установлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в
якому IНФОРМАЦIЯ_1народився син ОСОБА_3.
Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 5
березня 2004 року ОСОБА_1. визнана такою, що втратила право
користування жилим приміщенням - двокімнатною квартирою АДРЕСА_1,
відповідно до якого 16 квітня 2004 року ОСОБА_1. з неповнолітнім
сином, ОСОБА_3, знята з реєстрації в цій квартирі (а.с. 6, 8).
На підставі розпорядження управління майном Севастопольської
міської державної адміністрації від 25 серпня 2005 року № 1282/41
ОСОБА_2. видано свідоцтво про право приватної власності на спірне
житло, яке складає 6/25 частин будинку (а.с. 85).
Згідно з розпорядженням начальника відділу громадянства,
імміграції і реєстрації фізичних осіб Нахімовського РВ УМВС
України в м. Севастополі від 28 січня 2006 року реєстрацію
ОСОБА_3,IНФОРМАЦIЯ_1народження, в спірній квартирі поновлено (а.с.
7).
Задовольняючи позов ОСОБА_1. в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_3про визнання недійсним свідоцтва про право приватної
власності ОСОБА_2. на житло від 25 серпня 2005 року на підставі
чч. 1, 6 ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд виходив із того, що
при здійсненні відповідачем приватизації спірного жилого
приміщення порушені права та інтереси неповнолітньої дитини, яка
мала таке ж право.
З висновками суду першої інстанції погодився апеляційний суд,
залишаючи рішення суду без змін.
Однак з такими висновками не можна погодитися, оскільки суди
дійшли їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.
Так, відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України
"Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) (2482-12)
(далі -
Закон № 2482-ХII ( 2482-12 ) (2482-12)
) наймачі квартир (будинків)
державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно
проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими
зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних
квартир (будинків) шляхом передачі їм цих квартир (будинків) у
спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх
повнолітніх членів сім'ї на підставі рішення відповідного органу
приватизації.
зробивши висновок про право неповнолітнього ОСОБА_3на
приватизацію спірної квартири, суд вважав доведеним факт
збереження за ним права на жиле приміщення на час приватизації
квартири та незаконності зняття його з реєстрації в цій квартирі.
Однак висновок зроблено судом без належного з'ясування
дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки їх
доводів і наданих ними доказів та з порушенням норм матеріального
права.
Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-ХII ( 2482-12 ) (2482-12)
у
поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
,
ст. 29 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
місцем постійного проживання особи є
житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має
передбачені ст. 64 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
права користування цим
приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при
тимчасовій відсутності (у випадках, передбачених
ст. 71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
), а відтак і право на
приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Місцем проживання дитини до дев'яти років є місце проживання
її батьків або одного з них, з ким вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
).
За таких обставин при вирішенні зазначеного спору,
пов'язаного з наявністю чи відсутністю в неповнолітнього
ОСОБА_3,IНФОРМАЦIЯ_1народження, права на приватизацію спірного
жилого приміщення в момент реалізації відповідачем цього права, та
наявності у зв'язку з цим передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
підстав для визнання недійсним вчиненого відповідачем
правочину, суд відповідно до вимог ст. ст. 213 - 215 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
повинен був установити, чи було на той момент спірне
житло місцем постійного проживання неповнолітнього або на яке за
ним відповідно до ст. 71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
зберігалися права,
передбачені ст. 64 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
та ст. 5 Закону №
2482-ХII ( 2482-12 ) (2482-12)
.
Усупереч зазначеним процесуальним нормам суд, при ухвалюючи
рішення, пов'язав право неповнолітнього на приватизацію спірного
житла не з фактом проживання, а з фактом реєстрації, здійсненої на
підставі Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір
місця проживання в Україні" ( 1382-15 ) (1382-15)
, відповідно до якого
реєстрація місця проживання чи місця перебування є юридичною
процедурою обліку фізичних осіб за обраним ними місцем проживання,
наявність або відсутність якої не може бути умовою реалізації прав
і свобод, передбачених законами, або підставою для їх обмеження
(ст. ст. 2, 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний
вибір місця проживання в Україні" ( 1382-15 ) (1382-15)
).
При цьому в порушення норм ст. ст. 212, 215 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
суд не дав оцінки доводам відповідача та наданим ним
доказам щодо визначення місця проживання дитини за місцем
проживання матері згідно з рішенням суду від 4 серпня 1997 року й
фактичного його проживання з матір'ю, зокрема: рішенню опікунської
ради від 20 лютого 2004 року, довідкам дитячого дошкільного
закладу № 63 від 11 лютого 2004 року, середньої школи № 16 від 11
лютого 2004 року (а.с. 34-36).
Крім того відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що
набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в
яких беруть участь ті ж самі особи або особа, щодо якої
встановлено ці обставини.
Між тим, як убачається з матеріалів справи, рішенням
Нахімовського районного суду м. Севастополя від 5 березня 2004
року, яке набрало чинності, встановлено факт проживання ОСОБА_3з
матір'ю та відсутності їх у спірній квартирі понад передбачений
ст. 71 ЖК України ( 5464-10 ) (5464-10)
строк.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 " Про
деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового
кодексу України" ( v0002700-85 ) (v0002700-85)
наймачеві або членові його сім'ї,
який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних
причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист
порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).
Суд зазначені положення закону не врахував, обставинам справи
оцінки не дав, а апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої
інстанції без змін, допущені ним порушення не усунув.
Таким чином, ураховуючи, що судові рішення ухвалені з
порушенням процесуальних і матеріальних норм права, вони
підлягають скасуванню відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія
суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 17
вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 8
листопада 2007 року скасувати, передати справу на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: Л.I. Григор'єва
В.М. Барсукова
В.Г. Данчук
В.Й. Косенко