Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

головуючого

Григор'євої Л.I.,

суддів:

Балюка М.I., Барсукової В.М.,

В.Г.Данчука, В.Й.Косенка,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі філії"Південне головне регіональне управління "ПриватБанк", про стягнення боргу шляхом визнання права власності на предмет застави,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_2 отримала у ЗАТ КБ "ПриватБанк" кредит у розмірі 20 000 доларів США під 13 % річних на строк до 13 травня 2008 року відповідно до договору про відкриття карткового рахунку НОМЕР_1 від 12 травня 2003 року. Також відповідно до кредитного договору № 321 Е від 10 вересня 2004 року вона отримала кредит на 15 000 грн. під 32 % річних на строк до 13 липня 2005 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2, майновий поручитель ОСОБА_3 передав кредитору у заставу житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 568 кв.м. У зв'язку з тим, що між позивачем та ЗАТ КБ "ПриватБанк" були укладені договори поруки від 23 липня 2004 року № 1847/Р та від 10 вересня 2004 року № ЕР/1 відповідно до яких позивач поручився перед кредиторам ЗАТ КБ "ПриватБанк" за виконання основного боргу ОСОБА_2 з 2005 року перестала виконувати обов'язки по виконанню договорів. На вимогу банку позивач виконав зобов'язання ОСОБА_2 за договорами та виплатив кредитору кошти в сумі 117841,35 грн. по кредитному договору НОМЕР_1 від 12 травня 2003 року та по кредитному договору № 321 Е від 10 вересня 2004 року кошти в сумі 11851, 19 грн., а всього на суму 129692, 54 грн., Також позивач відшкодував судові витрати в розмірі 9924,4 грн. В зв'язку з виконанням зобов'язань він просив визнати за ним право власності на предмет застави - житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 568 кв.м..

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2007 року позовні вимоги задоволено та визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 568 кв.м. АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2007 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції й ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що позивач, сплативши ЗАТ КБ "ПриватБанк" 139 616 грн. 94 коп., виконав зобов'язання ОСОБА_2 по кредитним договорам, відповідно до договорів поруки, у зв'язку з чим та відповідно до вимог ст. ст. 553,556, 589,590 ЦК України (435-15) й положень ст.ст. 1,7, 19, 20, 27 Закону України "Про заставу" (2654-12) до нього перейшли права кредитора. Тому його звернення до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет застави й визнання за ним права власності на спірний будинок, як на предмет застави визнані обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте погодитися з такими висновками судів погодитися не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 поручився перед банком за виконання ОСОБА_2 основного договору повернення кредиту та у забезпечення його виконання заставив своє майно - житловий будинок площею 38,8 кв.м., який належав йому на праві приватної власності. 23 липня 2004 року між банком та позивачем укладено договір поруки № 1847/р за виконання ОСОБА_2 основного зобов'язання за кредитним договором від 12 травня 2003 року.

10 вересня 2004 року ОСОБА_2 додатково взяла у банку кредит у сумі 15000 грн. під 32 % річних на строк до 13 липня 2005 року.

У цей же день між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки за цим кредитним договором від 10 вересня 2004 року.

Загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед банком станом на 8 серпня 2006 року становила з урахуванням додаткових нарахувань - 129692,54 грн. Ця сума була сплачена банку позивачем.

Згідно положень ст.ст. 1,3, 19, 20 Закону України "Про заставу" (2654-12) , ст. 181 ЦК УРСР (1540-06) , що діяла у період укладення договору поруки - майновий поручитель відповідає перед кредитором в межах вартості заставленого майна за повернення якої боржником він поручився.

Як встановлено судами ОСОБА_3 не поручався перед банком за отримання ОСОБА_2 суми за кредитним договором від 10 вересня 2004 року. Тому звернення стягнення на предмет застави за цим договором є безпідставним.

Крім того, погашенням позивачем основного зобов'язання за кредитними договорами в силу положень ст. 28 Закону України "Про заставу" (2654-12) право застави припинилося з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Оскільки право застави припинилося, поручитель, який виконав зобов'язання має права зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Спірне майно, яке є предметом застави, не належить боржнику, тому і звернення на нього є безпідставним.

Крім того, як вбачається із позовної заяви, пояснень сторін та наданих доказів предмета застави не існує, будинок, що був предметом застави, знесено. Тому суду слід було перевірити, чи не припинилося право застави на майно, яке не існує.

Будинок, на який позивач просить визнати право власності є новим та іншим об'єктом права власності, він не був предметом застави. Тому суду слід було перевірити, чи є обгрунтованими вимоги позивача про звернення стягнення на будинок, який не є предметом застави.

За таких обставин погодитися з ухваленими рішеннями не можна, вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.