У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.I., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2, ОСОБА_3 (законний представник - ОСОБА_4) про визнання
права власності на 1/2 частину квартири, вселення, усунення
перешкод у користуванні квартирою та реєстрацію місця проживання,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за
набувальною давністю, посилаючись на те, що в 1995 році вона
домовилася з відповідачем про купівлю зазначеної квартири, ОСОБА_5
отримав від неї кошти та видав їй довіреності на право отримання
свідоцтва про право власності на квартиру та на право
розпорядження квартирою, однак укласти договір купівлі-продажу
вони не змогли, так як відповідач від'їжджав за межі країни і
пояснив, що загубив свідоцтво про право власності; у серпні 1995
року вона вселилась у квартиру, проживає в ній до тепер, проте
ОСОБА_5 приховав, що квартира на праві власності належить йому та
неповнолітньому ОСОБА_3, а прийняті нею заходи щодо розшуку
відповідача результатів не дали.
Позивачка на підставі статті 344 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
просила визнати за нею право власності на квартиру та зняти з
реєстраційного обліку за її адресою ОСОБА_5 і ОСОБА_3.
Судом до участі у справі як відповідачів притягнуто
правонаступників ОСОБА_5, який помер IНФОРМАЦIЯ_1, - ОСОБА_2 та
ОСОБА_3.
Згодом позивачка уточнила позовні вимоги, посилалаючись на
положення статті 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, зазначала, що в 1995
році фактично придбала у ОСОБА_5 спірну квартиру, передала йому
5000 доларів США і отримала довіреності на право розпорядження
квартирою, вселилась у неї, тобто договір купівлі-продажу є
дійсним, фактично виконаний, але не був нотаріально посвідчений,
так як вона не знала місця проживання ОСОБА_5, а в жовтні 2006
року він помер.
Позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2
частину квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5, зобов'язати
відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні квартирою,
вселити її у квартиру.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 липня
2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва
від 2 жовтня 2007 року, позов задоволено частково, постановлено
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1, вселити позивачку в квартиру, зобов'язати відповідачів
не чинити їй перешкод у користуванні квартирою; в задоволенні
решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить
скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове
рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення
судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких
підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на
житло від 14 травня 1993 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві
спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 IНФОРМАЦIЯ_1
ОСОБА_5 помер, його спадкоємцями є ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позивачка в
1995 році отримала від ОСОБА_5 довіреність на право розпоряджатися
зазначеною квартирою і тоді ж вселилась у квартиру.
Задовольняючи частково позов, суд виходив із положень частини
2 статті 220, статей 386, 391 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та того, що
факт купівлі ОСОБА_1 квартири підтверджується свідками,
дорученням, виданим їй ОСОБА_5, але позивачка та ОСОБА_5 не мали
можливості оформити угоду нотаріально, так як оригінал свідоцтва
про право власності на житло був втрачений, крім того, факт
вселення ОСОБА_1 та її проживання у спірній квартирі підтверджує
те, що вона сплатила ОСОБА_5 кошти, отримавши їх від продажу іншої
квартири.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи
з наступного.
Згідно частини 1 статті 227 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року,
чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір
купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально
посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47
цього Кодексу).
Відповідно до статті 47 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року
нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках,
зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної
форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими
частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін
повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального
посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального
оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала
угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне
оформлення угоди не вимагається.
Правило частини 2 статті 47 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 року про
визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не
досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в
наявності передбачені законом обмеження.
Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився
з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає
застосуванню до них, визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2
частину квартири, проте не вирішив питання про правомірність
підстав набуття нею такого права, а саме щодо дійсності угоди
купівлі-продажу.
Суд не встановив та не зазначив у рішенні обставин, фактів та
доказів, які свідчать про узгодження між сторонами угоди усіх
істотних її умов, зокрема, щодо об'єкту продажу - квартира в
цілому чи її частина, чи було узгоджено ціну квартири, чи бажав
ОСОБА_5 продавати квартиру (її частину) саме позивачці, чи отримав
він кошти, чому договір не було нотаріально посвідчено тривалий
час (з 1995 року до дня смерті ОСОБА_5 у жовтні 2006 року), чи
були в наявності передбачені законом обмеження для укладення
договору з огляду на те, що квартира перебувала у спільній
сумісній власності ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_3.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення
вимог статей 303, 315 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином не
перевірив доводів апеляційних скарг, в ухвалі не зазначив
конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і
залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
.
Керуючись статтею 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити
частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 липня
2007 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2007
року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.Г.Ярема
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Ю.Л.Сенін