2а-4397/11/1070 Про скасування податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість - 18.06.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЛАВ МВ" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У вересні 2011 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЛАВ МВ" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 10.05.2011 року № 0000672300 про визначення ТОВ "СПЛАВ МВ" податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 173 956,25 грн., з яких 139 165,00 - за основним платежем та 34 791,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2011 року даний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЛАВ МВ" (далі - ТОВ "СПЛАВ МВ") 02.04.1996 р. зареєстровано Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області як юридична особа за № 10741020002013148 та з 17.07.1997 року перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області як платник податків за № 2463.

У квітні 2011 року службовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області) було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "СПЛАВ МВ" з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю "С.Дж. Р. Груп" за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2010 р.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 139 165,00 грн., у тому числі по періодах: за травень 2009 року на суму 21 751,00 грн.; за червень 2009 року на суму 8 590,00 грн.; за липень 2009 року на суму 20 608,00 грн.; за вересень 2009 року на суму 21 414,00 грн.; за жовтень 2009 року на суму 15 552,00 грн.; за грудень 2009 року на суму 7 580,00 грн.; за січень 2010 року на суму 11 697,00 грн.; за лютий 2010 року на суму 13 604,00 грн.; за березень 2010 року на суму 14 369,00грн.; за квітень 2010 року на суму 2 000,00 грн.; за вересень 2010 року на суму 2 000,00 грн.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 12.04.2011 №402/23-2/21479969, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.05.2011 № 0000672300, за яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 173 956,25 грн. (у тому числі 139 165,00 грн. - за основним платежем та 34 791,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позивач не погоджується з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача та обгрунтовує свої доводи тим, що правовідносини між позивачем та його контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України (2755-17) від 2 грудня 2010 року N 2755-VI).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Отже, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

Податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V (398-16) ), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) є саме податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що у лютому 2009 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "С. Дж. Р. Груп" (підрядник) було укладено договір підряду на виконання ремонтних робіт від 02.02.2009 №221, за умовами якого підрядник зобов'язувався виконати роботи по обслуговуванню та ремонтні роботи комунікацій, мереж, будівель та інших споруд замовника, які знаходяться селі Білогородка по вул. Шевченка, 162 А та у місті Києві по вул. Дегтярівській, буд. 51, а замовник зобовязувався прийняти та оплатити дані роботи. Загальна вартість поставлених будматеріалів та виконаних робіт за вказаним договором згідно з видатковими накладними та актами здачі приймання виконаних робіт становила 364 900,50 грн. Від імені ТОВ "С. Дж. Р. Груп" вказаний договір було підписано гр. ОСОБА_1 Факт поставки товарів підтверджується копіями видаткових накладних, а факт виконання робіт оформлено двосторонніми актами.

Крім того, у травні 2009 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "С. Дж. Р. Груп" (підрядник) було укладено договір підряду на виконання ремонтних робіт від 28.05.2009 №223, за умовами якого підрядник зобов'язувався надати за плату послуги з технічного обслуговування та дрібного ремонту мереж електропостачання, водопостачання та водовідведення за місцезнаходженням адміністративної будівлі замовника, а замовник зобовязувався прийняти роботи та оплатити їх відповідно до акту здачі приймання робіт. Загальна вартість робіт за актом здачі - приймання робіт становила 132 000,00 грн. Від імені ТОВ "С. Дж. Р. Груп" даний договір було підписано гр. ОСОБА_1 Факт виконання робіт було оформлено двосторонніми актами.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни робіт, товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "С. Дж. Р. Груп" податкові накладні за підписом гр. ОСОБА_1

За результатами здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "С. Дж. Р. Груп" позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість на суму 139 165,00 грн. та 18 000,00 грн. відповідно за кожною господарською операцією.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач серед іншого посилається на дані досудового слідства, яким було встановлено факт наявності фіктивної підприємницької діяльності з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "С. Дж. Р. Груп".

За твердженням податкового органу, вищевказані правочини, що були укладені між ТОВ "СПЛАВ МВ" та ТОВ "С. Дж. Р. Груп", є фіктивними в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки не мали на меті настання реальних правових наслідків, що в свою чергу призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на суму 139 165,00 грн.

На думку відповідача, дана обставина підтверджується поясненнями, наданими директором і засновником ТОВ "С. Дж. Р. Груп" ОСОБА_1 в ході розгляду кримінальної справи №69-107, в яких він повідомив, що не має будь-якого відношення до діяльності вказаного підприємства, жодних документів та податкових накладних він не підписував, робіт, товарів та послуг на користь підприємства не виконував.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, спірне податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідачем було прийнято у звязку з формуванням податкового кредиту за рахунок коштів, сплачених ТОВ "С. Дж. Р. Груп" у складі ціни поставлених товарів (виконаних робіт). При цьому, висновок податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів ґрунтується лише на твердженнях, що вони були укладені проти волевиявлення уповноваженої особи ТОВ "С. Дж. Р. Груп" ОСОБА_1, який в своїх поясненнях повідомив, що не підписував жодних фінансово-господарських документів від імені даного підприємства.

Проте, як свідчать наявні в справі докази, сам факт виконання робіт, поставки товарів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім цього, на момент укладення позивачем спірних правочинів юридична особа ТОВ "С. Дж. Р. Груп" не була припинена у визначеному законом порядку та була зареєстрована належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ "С. Дж. Р. Груп" При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу вказаного підприємства.

Отже, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок про відсутність правових підстав, передбачених ст. 203 ЦК України для визнання спірних правочинів недійсними.

Таким чинном, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "С. Дж. Р. Груп", суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.