У х в а л а

                          Іменем україни

     15 лютого 2008 року

     м. Київ

        Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

                Верховного Суду України в складі:

     головуючого Патрюка М.В.,

     суддів: Прокопчука Ю.В.,

     Пшонки М.П.,

     розглянувши  в  попередньому  судовому  засіданні  справу  за
позовом  ОСОБА_1,  ОСОБА_2,  ОСОБА_3  до  ОСОБА_4,   ОСОБА_5   про
встановлення факту прийняття спадщини, визнання договору дарування
будинку недійсним та визнання права власності на частину будинку в
порядку  спадкування,  за  касаційною  скаргою  ОСОБА_1,  ОСОБА_2,
ОСОБА_3 на рішення апеляційного  суду  Київської  області  від  13
серпня 2007 року,

     в с т а н о в и л а:

     У квітні 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  звернулися  в
суд з позовом до ОСОБА_4  про  визнання  за  ними  права  спільної
сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

     Позивачі посилалися на  те,  що  з  моменту  народження  вони
проживали разом із матір'ю та батьком в будинку АДРЕСА_1.  У  1963
році  померла  їх   мати   і   вони   продовжували   проживати   в
вищезазначеному житловому будинку разом із батьком, а пізніше і  з
його дружиною - ОСОБА_4. За життя батьком був  складений  заповіт,
згідно з яким на випадок своєї смерті він заповідав все своє майно
дружині. Після смерті батька IНФОРМАЦIЯ_1 відповідачка  17  серпня
1988 року отримала  в  нотаріальній  конторі  свідоцтво  на  право
приватної  власності  на  спірний  житловий  будинок   в   порядку
спадкування за заповітом, а в подальшому 11 липня 2002  року  вона
подарувала вказаний житловий будинок ОСОБА_5 Позивачі вважали,  що
з видачею відповідачці свідоцтва на право приватної  власності  на
спадковий будинок в порядку спадкування за  заповітом  порушуються
їх права на частину будинку, яку вони  фактично  прийняли  у  1963
році після смерті матері, проживаючи в даному будинку. Крім  того,
вважали, що відповідачка не будучи  власником  всього  будинку  не
мала права на його відчуження ОСОБА_5, а  через  те,  просили  суд
визнати і вказаний договір дарування частково недійсним,  оскільки
про його укладення вони дізналися лише у 2006 році,  тому  вважали
пропуск строку позовної даності таким, що  пропущений  з  поважних
причин та просили його поновити.

     При розгляді справи позивачі уточнили свої позовні  вимоги  і
просили суд встановити факт прийняття ними спадщини  після  смерті
матері ОСОБА_6, яка померла IНФОРМАЦIЯ_2 та  після  смерті  батька
ОСОБА_7,  який  помер  IНФОРМАЦIЯ_1,  визнати  заповіт  від  імені
ОСОБА_7 на  ім'я  ОСОБА_4  частково  недійсним,  визнати  частково
недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений  11  липня
2002 року між  ОСОБА_4  та  ОСОБА_5,  поновивши  при  цьому  строк
позовної давності та просили визнати за ними  право  власності  на
9/13 (по 3/13 за кожним) на вказаний житловий будинок.

     Рішенням Вишгородського районного суду Київської області  від
12 квітня 2007 року позовні вимоги задоволені частково;  поновлено
строк  позовної  давності;  встановлено  факт  прийняття  спадщини
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 після смерті  їх  матері  ОСОБА_6.,  яка
померла IНФОРМАЦIЯ_2; визнано свідоцтво про право на  спадщину  за
заповітом, видане Вишгородською державною нотаріальною конторою 17
серпня 1988 року за № 1-2519 частково недійсним;  визнано  договір
дарування,   посвідчений   приватним   нотаріусом   Вишгородського
нотаріального округу Київської області ОСОБА_8 11 липня 2002  року
за № 4896 частково недійсним; визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
право власності на спадкове майно за законом на  3/8  частини  (по
1/8 частині за кожним)  житлового  будинку  АДРЕСА_1;  визнано  за
ОСОБА_5 право власності на 5/8 частин цього  ж  будинку.  В  іншій
частині позовних вимог відмовлено.

     Рішенням апеляційного суду Київської області  від  13  серпня
2007 року рішення районного суду скасовано і ухвалено нове рішення
про відмову у задоволенні позову.

     У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять
скасувати  рішення  ухвалене  апеляційним  судом,  посилаючись  на
порушення норм матеріального та процесуального права.

     Згідно ст. 324 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
         підставами касаційного
оскарження судового рішення  може  бути  неправильне  застосування
судом норм матеріального права чи  порушення  норм  процесуального
права.

     Відповідно до вимог  ст.  335  ЦПК  України  ( 1618-15 ) (1618-15)
          суд
касаційної  інстанції  не  може  встановлювати  або  (та)  вважати
доведеними обставини, що не були встановлені  в  рішенні  суду  чи
відкинуті   ним,   вирішувати   питання   про   достовірність   чи
недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних  доказів
над іншими.

     Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної  скарги  не
вбачається порушення судом норм  матеріального  та  процесуального
права колегія  суддів  вважає  за  необхідне  відхилити  касаційну
скаргу.

     Керуючись ст. 332 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
        , колегія суддів

     у х в а л и л а :

     Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

     Рішення апеляційного суду Київської  області  від  13  серпня
2007 року залишити без змін.

     Ухвала оскарженню не підлягає.

     Головуючий Патрюк М.В.

     Судді: Прокопчук Ю.В.

     Пшонка М.П.