Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Левченка Є.Ф.,

Романюка Я.М.,

Лихути Л.М.,

Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної і моральної шкоди; ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, усунення перешкод у користуванні нею та підсобними приміщеннями, відшкодування матеріальної та моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні сараєм та земельною ділянкою та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні ними, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 7 червня 2007 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2001 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні проходом з земельної ділянки, зобов'язання знести кам'яний паркан та поновити лінію паркану, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на те, що йому на праві власності належить жилий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 4 червня 1996 року і він користується суміжною земельною ділянкою № 55 площею 693 кв. м. За згодою володільця земельної ділянки № 54 ОСОБА_4 він користувався приходом зі своєї земельної ділянки АДРЕСА_2 довжиною 5,5 м. і шириною 1,8 м., збудував бетонну доріжку та хвіртку в огорожі.

8 листопада 2000 року відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на жилий будинок АДРЕСА_3 на підставі договору дарування і стала самочинно користуватися земельною ділянкою № 56 площею 657 кв. м. Після чого вона самочинно зайняла зазначений прохід по вул. АДРЕСА_2 та збудувала огорожу, чим заподіяла йому збитки на загальну суду 427 грн. З цих підстав позивач просив зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 не перешкоджати йому користуватися спірним проходом, прибрати огорожу з проходу, відновити лінію паркану між земельними ділянками та стягнути з відповідачки на його користь збитки в розмірі 427 грн. У подальшому позивач доповнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_2 360 грн. матеріальної та 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У серпні 2001 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні в'їздом через ворота, проходом до підсобних приміщень, відшкодування збитків, посилаючись на те, що на земельній ділянці площею 1632 кв.м., яка відведена його матері - ОСОБА_5 для будівництва будинку, за її згодою, він збудував свій жилий будинок. Йому на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок від 4 червня 1996 року належить жилий будинок АДРЕСА_1 під літ. "Д" і 1/3 частка підсобного приміщення - сараю літ. "Г", розташовані на земельній ділянці площею 693 кв.м. На іншій частині земельної ділянки площею 845 кв.м. розташований жилий будинок № 4, який належав його матері. У лютому 2001 року власником будинку його матері - ОСОБА_5 став її син від іншого шлюбу - відповідач ОСОБА_3, який 19 серпня 2001 року без його згоди встановив огорожу з сітки "Рабиця", яка позбавила його можливості користуватися воротами, хвірткою, загальним двором, вбиральнею, душем, сараєм, льохом гаражем. У зв'язку з цим, позивач вважав, що відповідач ОСОБА_3 повинен відшкодувати йому збитки в сумі 1 770 грн. З цих підстав ОСОБА_1 також просив суд виділити йому в користування частину земельної ділянки площею 0,10 га, яку його матір зобов'язалася передати йому за газифікацію її будинку, зобов'язати ОСОБА_3 не перешкоджати йому користуватися воротами, в'їздом автомобіля на площадку, проходом до підсобних приміщень та стягнути на його користь 1 770 грн. матеріальної шкоди.

Відповідач ОСОБА_3 у вересні 2001 року звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та сараєм, посилаючись на те, що рішенням Одеського міськвиконкому № 175 від 18 травня 1957 року його матері - ОСОБА_5 відведено у постійне користування земельну ділянку площею 0,15 га на АДРЕСА_2 для будівництва жилого будинку. На зазначеній земельній ділянці його матір та її син ОСОБА_1 збудували два окремі жилі будинки. Рішенням Суворовського райвиконкому м. Одеси від 19 січня 1996 року затверджено проект поділу будинковолодіння АДРЕСА_1 на знову збудовані будинки: за ОСОБА_5 будинок № 4, що складається з жилої будівлі літ. "А" з надвірними спорудами - гаражем літ. "Б", вбиральнею літ. "В", 2/3 частин сараю літ. "Г", що розташовані на земельній ділянці пл. 845 кв. м., за відповідачем ОСОБА_1 - жилий будинок № 4а, який складається з жилої будівлі "Д" і 1/3 частини сараю літ. "Г", які розташовані на земельній ділянці пл. 693 кв.м. 13 травня 1999 року його мати - ОСОБА_5 подарувала йому свій будинок. 20 лютого 2001 року УЖКГ Одеського міськвиконкому надало йому - ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на жилий будинок № 4. Рішенням Одеської міської ради № 63 від 4 липня 2001 року йому у власність передано земельну ділянку пл. 0,0810 га. Вказував, що на час подання зустрічного позову відповідач ОСОБА_1 не розібрав і не переніс на свою земельну ділянку гараж металевий літ. "Б", площею 21,8 кв.м., не звільнив сарай літ. "Г" і льох. 1/3 частину сараю літ. "Г", яка була передана ОСОБА_1 після поділу, він зруйнував. Вказував, що після виділу частки в натурі ОСОБА_1 не бажає обладнати окремий в'їзд на свою земельну ділянку, продовжує користуватися в'їздом на ділянку № 4 і зруйнував роздільну огорожу між ділянками. З цих підстав позивач за зустрічним позовом просив суд зобов'язати відповідача ОСОБА_1 не перешкоджати йому в користуванні сараєм літ. "Г" і льохом, звільнити сарай і льох, прибрати з його земельної ділянки металевий гараж літ. "Б", будівельні відходи, труби і метал, усунути перешкоди у користуванні в'їздом на ділянку № 4, заборонити відповідачу користуватися зазначеним в'їздом, відновити огорожу, що розділяє ділянки. У подальшому ОСОБА_3 доповнив свої позовні вимоги позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 401 грн. 50 коп. матеріальної та 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати у справі на загальну суму 916 грн. 80 коп.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2002 року у позові ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано відповідача ОСОБА_1 не перешкоджати у користуванні належним ОСОБА_3 сараєм літ. "Г" і льохом, звільнити сарай літ. "Г" і льох, прибрати із земельної ділянки АДРЕСА_1 каркас металевого гаражу літ. "Б", будівельні відходи, труби і метал, усунути перешкоди в користуванні в'їздом на земельну ділянку № 4, заборонено ОСОБА_1 користуватися зазначеним в'їздом на земельну ділянку № 4 та зобов'язано його обладнати та користуватися в'їздом з вул.АДРЕСА_1 на земельну ділянку № 4а, зобов'язано ОСОБА_1 відновити огорожу, що розділяє земельні ділянки № 4 і № 4а по вул.АДРЕСА_1 в строк до 1 травня 2003 року, а у випадку невиконання зазначеного рішення у визначений строк - ОСОБА_3 дозволено самостійно відновити огорожу з віднесенням витрат за рахунок ОСОБА_1. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 401 грн. 50 коп. матеріальної та 590 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також 916 грн. 80 коп. судових витрат у справі.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 7 червня 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні сараєм літ. "Г" по АДРЕСА_1 змінено та зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні 2/3 частками сараю. У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та про зобов'язання обладнати в'їзд на земельну ділянку АДРЕСА_1 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України (1618-15) касаційну скаргу слід відхилити.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 7 червня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.