У х в а л а
Іменем україни
6 лютого 2008 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенка А.В., Прокопчука Ю.В., Лященко Н.П., Пшонки М.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення в жилий будинок та встановлення порядку користування житлом, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житлом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 червня 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2006 року позивачка звернулася в суд з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1992 року без реєстрації шлюбу вони почали спільно проживати з відповідачем ОСОБА_3. у будинку АДРЕСА_1 в м. Бар Вінницької області. IНФОРМАЦIЯ_1 в них народився син - ОСОБА_2, а в 2001 році вони одружилися. 5 червня 1992 року вона прописалася в зазначеному будинку, з цього часу користувалася житлом нарівні з ОСОБА_3. 29 березня 2006 року шлюб між ними було розірвано. Після неодноразових сварок відповідач вигнав її та їхнього неповнолітнього сина з будинку.
У зв'язку з цим позивачка просила вселити її та їхнього неповнолітнього сина, ОСОБА_2, у будинок АДРЕСА_1 в м. Бар Вінницької області та встановити порядок користування жилим приміщенням, виділивши їй та сину одну жилу кімнату.
ОСОБА_3. звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1., в якому просив визнати ОСОБА_1. такою, що втратила право користування жилим приміщенням, усунути перешкоди в користуванні житлом шляхом зняття її та сина з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 червня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3. задоволено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1. ставить питання про скасування ухвалених у справі судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України (1618-15) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3. та ОСОБА_1. з червня 1992 року почали спільно проживати без реєстрації шлюбу в будинку АДРЕСА_1 в м. Бар Вінницької області та вести спільне господарство. 5 червня 1992 року ОСОБА_3. зареєстрував ОСОБА_1. у будинку. IНФОРМАЦIЯ_1 в них народився син ОСОБА_2. 28 липня 2001 року вони зареєстрували шлюб та продовжували проживати в цьому ж будинку, а 3 серпня 2004 року згідно з договором дарування ОСОБА_3. став власником спірного будинку. З 2 липня 2006 року ОСОБА_1. не проживає з сином у спірному будинку.
Визнаючи ОСОБА_1. такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на момент вселення та реєстрації в спірному будинку, який належав ОСОБА_4., ОСОБА_1. не була дружиною ОСОБА_3., а тому не була членом його сім'ї. Вона не є співвласником будинку, тому не може ставити питання про встановлення порядку його користування.
Крім того, оскільки ОСОБА_1. добровільно вибула з місця реєстрації з неповнолітнім сином, то відповідно до ст. 107 ЖК України (5464-10) втратила право користування жилим приміщенням.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Згідно з роз'ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду України в п. 9 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) (зі змінами, внесеними постановами від 10 березня 1989 року № 2, від 25 грудня 1992 року № 13 (v0013700-92) та від 25 травня 1998 року № 15 (v0015700-98) ), суд при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Згідно зі ст. 156 ЖК України (5464-10) члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу
Наведені норми ЖК України (5464-10) не передбачають визнання колишнього члена сім'ї власника таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
У контексті цих норм суди не перевірили доводи ОСОБА_1. про те, що вона була членом сім'ї ОСОБА_3. як до, так і після набуття ним права власності на спірний будинок, проживала в цьому будинку, у тому числі з 28 липня 2001 року з оформленням відносин - реєстрацією шлюбу.
Не можна погодитись і з висновком суду про те, що ОСОБА_1. з сином, ОСОБА_2, добровільно залишили спірний будинок, обравши інше місце проживання, оскільки цей висновок грунтується на "критичному" неприйнятті показань свідка ОСОБА_5 з підстав доведеності звернень відповідача до міліції у зв'язку з погрозами позивачки розправою та викраденням нею документів, за умови, що такими зверненнями протиправність поведінки ОСОБА_1. не доведена (а.с. 31, 32) та показання свідка не спростовують.
За таких обставин рішення ухвалені не на основі повно й всебічно з'ясованих обставин, їх не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому судові рішення як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України (1618-15) підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 11 червня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
А.В. Костенко
Н.П. Лященко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка