Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Яреми А.Г.

Суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Станіславського сільського споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до Станіславського сільського споживчого товариства про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 8 вересня 1994 року вона була прийнята на посаду бухгалтера Станіславського сільського споживчого товариства Білозерської райспоживспілки, а розпорядженням № 53 від 15 травня 2006 року була звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України (322-08) .

Позивачка вважала своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем при звільненні не було дотримано положень ст. 42 КЗпП України (322-08) про переважне право на залишення на роботі, так як вона має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці та має на утриманні неповнолітнього сина.

А тому просила поновити її на роботі і стягнути з відповідача на її користь 408 грн. 17 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою роботи та стабільного заробітку, душевними стражданнями.

Рішенням Білозерського районного суду від 19 вересня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14 грудня 2006 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами п.1 ст. 40 КЗпП України (322-08) трудовій договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За правилами ст. 42 КЗпП України (322-08) при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Оспорюючи своє звільнення, позивачка посилалася на те, що вона має переважне право на залишення на роботі в порівнянні з іншими бухгалтерами, оскільки вона єдина серед бухгалтерів, головного бухгалтера та касира має повну вищу освіту. Крім того, у позивача на утриманні знаходиться неповнолітній син та в її сім'ї не має інших працівників з самостійним заробітком.

В ході розгляду справи суд першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що позивачка, маючи більш високу кваліфікацію поряд з іншими працівниками, не переважає їх за продуктивністю праці, оскільки мали місце факти порушення трудової дисципліни та неякісне виконання функціональних обов'язків, а наявність у позивачки на утриманні неповнолітнього сина не може бути взята до уваги, як така, що відповідно до ст.42 КЗпП України (322-08) надає переважне право на залишення на роботі, оскільки ця обставина повинна враховуватися при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Так, ухвалюючи рішення, суд констатував, що ОСОБА_1 єдина з працівників бухгалтерії має вищу освіту, що свідчить про більш високу кваліфікацію.

Але суд вважав, що при більш високій кваліфікації позивачка має нижчу продуктивність праці, про що свідчить виконання меншої за об'ємом роботи, неякісне виконання своїх функціональних обов'язків та порушення трудової дисципліни.

Проте суд не навів достовірних доказів більш низької в порівнянні з іншими продуктивності праці позивачки.

На а.с. 36, 37 містяться копії наказів про накладення на позивачку стягнень за порушення трудової дисципліни, які суд прийняв як доказ нижчої продуктивності праці. При цьому суд не взяв до уваги, що стягнення були накладені за порушення, які мали місце більш як за рік до скорочення - у 2000-2004 роках, та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до положень ст.151 КЗпП України (322-08) ОСОБА_1 вважається такою, що не мала дисциплінарного стягнення.

Враховане судом проживання ОСОБА_1 в іншому населеному пункті теж не може служити доказом більш низької продуктивності праці.

Таким чином, в ході розгляду справи суд не перевірив належним чином доводів позивачки, не з'ясував хто з працівників бухгалтерії має переважне право на залишення на роботі відповідно до положень трудового законодавства, і ухвалив рішення, яке не грунтується на законі.

Апеляційний суд також на зазначені недоліки не звернув уваги, не перевірив доводів апеляційної скарги і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких порушень норм матеріального та процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 343, 344 ЦПК України (1618-15) , колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Білозерського районного суду від 19 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14 грудня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.