6-22543кс04 Про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру - 23.01.2008 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: житлове комунальне підприємство "Перемога - сервіс", відділ паспортної та міграційної служби Жовтневого районного відділу Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області, відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції м. Дніпропетровська, про усунення перешкод у користуванні квартирою і виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру,

У травні 2002 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні належною їй квартирою АДРЕСА_1 та виселення, посилаючись на те, що в червні 2000 року вона домовилась з ОСОБА_4 про продаж вказаної квартири, передала відповідачам ключі від квартири, а вони поселились в неї, сплативши їй частину вартості квартири, обумовленої договором. Зібравши всі необхідні документи для продажу квартири, вона звернулась до ОСОБА_4 для укладання договору купівлі-продажу, однак останній відмовився укладати договір і запропонував вважати сплачену ним суму орендною платою. Оскільки відповідачі проживають в її квартирі без законних підстав, просила виселити їх зі спірної квартири.

14 квітня 2003 року до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідачів звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В обґрунтування позову зазначали, що вони є співвласниками спірної квартири. ОСОБА_1 взяла у ОСОБА_4 в борг гроші і на прохання відповідачів дозволила їм проживати в спірній квартирі за умови, що вони будуть сплачувати квартплату та комунальні послуги. Проте останні змінили вхідні двері в квартирі й на їх вимогу звільнити квартиру не реагують. Посилаючись на те, що відповідачі порушують їх права як співвласників квартири, з підстав ст. 48 Закону України "Про власність" просили позов задовольнити: виселити відповідачів зі спірної квартири.

У березні 2003 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру, зазначаючи, що в червні 2000 року між ним та ОСОБА_1 була досягнута усна домовленість про продаж спірної квартири за 9000 у.о., що відповідало ринковій вартості квартири. Він частково виконав умови договору, сплативши ОСОБА_1 3500 у.о., остання передала квартиру в його користування, однак в подальшому відмовилась від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки на її думку вартість квартири, після проведеного ним ремонту, значно зросла. Враховуючи викладене, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 9 серпня 2000 року між ним і ОСОБА_1, та визнати за ним право власності на квартиру.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 4 березня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2004 року, в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4задоволено: визнано дійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 9 серпня 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3; визнано за ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 29315 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять вказані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги та відмовити в задоволенні зустрічних.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання по договору купівлі-продажу спірної квартири виконав повністю, а ОСОБА_1 не заперечувала проти отримання нею 3500 доларів США як завдатку по договору купівлі-продажу.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦПК України (1963 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) якщо угода, що потребує нотаріального посвідчення, виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального посвідчення, суд за вимогою сторони, яка виконала угоду, вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди.

Відповідно до ст. ст. 153, 228 ЦК УРСР продаж майна здійснюється за цінами, що встановлюються за погодженням сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Усупереч цим вимогам закону суд не з'ясував, чи досягли сторони згоди щодо ціни квартири та в рішенні не навів будь-яких висновків щодо цього та доказів, якими вони стверджуються.

Частиною 1 ст. 113 ЦК УРСР визначено, що володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Вирішуючи спір, суд не з'ясував чи давали згоду на продаж квартири її співвласники - відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_2

Заперечуючи проти позову, вони категорично заперечували цю обставину, проте всупереч ст. 40 ЦПК України (1963 року) суд належним чином їх пояснень не перевірив, доказів, що спростовують зазначені обставини в рішенні не навів.

Рішення суду про необхідність стягнення з ОСОБА_4 29 315 грн. - суми недоплаченої ним за умовами договору, спростовують його ж висновки про виконання останнім умов договору.

З огляду на викладене, постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими і вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 4 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2004 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.