У Х В А Л А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду
України в складі :
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Костенка А.В.,
Прокопчука Ю.В.,
Лященко Н.П.,
Пшонки М.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою
ОСОБА_1 в особі ОСОБА_3 на рішення Iвано-Франківського міського
суду Iвано-Франківської області від 23 лютого 2007 року та ухвалу
апеляційного суду Iвано-Франківської області від 12 квітня 2007
року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2006 року позивачка звернулася до суду із зазначеним
позовом, посилаючись на те, що складений її тіткою ОСОБА_4. на
користь ОСОБА_2. заповіт є недійсним, оскільки спадкодавець на час
його укладення не могла усвідомлювати значення своїх дій і
керувати ними внаслідок свого хворобливого стану. Просила визнати
недійсним заповіт, посвідчений 20 жовтня 2004 року державним
нотаріусом Першої Iвано-Франківської державної нотаріальної
контори, складений ОСОБА_4. на ім'я ОСОБА_2.
Рішенням Iвано-Франківського міського суду Iвано-Франківської
області від 23 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою
апеляційного суду Iвано-Франківської області від 12 квітня 2007
року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені
судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
При відмові в задоволенні позову суди виходили з того, що
спадкодавець за життя не страждала психічним захворюванням, яке
позбавило б її можливості під час складання заповіту усвідомлювати
значення своїх дій і керувати ними.
Такого висновку суд дійшов без урахування норм матеріального
права.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася з
позовом до суду та просила визнати заповіт недійсним з підстав,
передбачених ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
правочин, який
дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними,
може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі
її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси
порушені.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови
від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
(з наступними змінами),
правила ст. 55 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
)
поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для
визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у
момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг
розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий
психічний розлад та ін.).
З матеріалів справи вбачається, що позивачкою заявлялося
клопотання про призначення експертизи для визначення психічного
стану спадкодавця на час укладення оспорюваного заповіту, яке
ухвалою суду першої інстанції відхилено (а.с. 75). При цьому суд
виходив із достатності показань свідків, даних ними в судових
засіданнях, про те, що ОСОБА_4. була адекватна у своїх вчинках та
не страждала психічним захворюванням, з приводу якого за своє
життя проходила відповідне лікування.
Проте відповідно до п. 2 ст. 145 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї
із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан
особи.
Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, у
разі, коли необхідність експертного висновку обумовлена
обставинами, викладеними в позовній заяві, чи поданими доказами,
суддя має призначити експертизу, як правило при підготовці справи
до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть
участь у справі (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних
і цивільних справах" ( v0008700-97 ) (v0008700-97)
(з наступними змінами).
Суд у порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України
( 1618-15 ) (1618-15)
на вищенаведені вимоги матеріального права уваги не
звернув, вимог процесуального законодавства щодо обов'язкового
призначення експертизи при розгляді зазначеної категорії справ не
виконав, а обмежився лише на показаннях свідків, які не є
спеціалістами в галузі психіатрії.
Апеляційний суд у порушення ст. 303 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
належним чином доводів апеляційної скарги не перевірив і
безпідставно залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають
скасуванню на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 336 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів
Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Iвано-Франківського міського суду Iвано-Франківської
області від 23 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду
Iвано-Франківської області від 12 квітня 2007 року скасувати,
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: А.В. Костенко
Н.П. Лященко
Ю.В. Прокопчук
М.П. Пшонка